Рубрики газети:


Новини, події
Рідна Віра
Родознавство
Козацтво
Суспільство
Пізнай себе
Традиції, побут
Анекдоти
Байки
Прислів'я
Опитування
Альбоми
Різне


 Номери газети:



 Меню користувача





 Опитування



 Підписка на газету!


 Наші друзі:




 


Покон Рода


 Наша кнопка:

 Лічильник:




Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
 

Русини — Русі сини

 Категорія: Родознавство \ Переглянуто: 844
 

У відвертих бесідах з етнічними українцями можна дізнатися, що з певних причин вони вважають себе, крім, власне, українцями, - русами, росіянами, козаками, - не зважаючи це галичани чи слобожани, поліщуки чи подоляни. В цьому — головна причина, чому еліта українства й досі не визначилася зі своєю національною ідеєю.

Русинський «корінь»

Щоб зрозуміти проблему, необхідно фахово заглянути в її «корінь» та оглянути навколишність, бо русинська проблема відома і потребує вирішення й поза слов'янським світом уже не одне сторіччя.


uploads/news/110/clip_image008.jpg

Русинський «корінь» історично «закопаний» досить глибоко. Розкопували його багато хто, і всіма він сприймався по-різному, найчастіше залежно від забаганок замовників та вигоди самих «копачів». Відомо, наприклад, що і середньовічні християнські літописці намагалися відповісти, «звідки пішла Руська земля і хто перший в Києві почав князювати». Нам, сучасникам, пощастило, бо тепер духовно-історична Велесова Книга, написана нашими рідними пращурами, а не чужинськими мудрочелями. Вона доступна не тільки дослідникам, а й усім бажаючим пізнати істину, без якої орієнтуватись у сучасному світі, заваленому не лише інформацією, а й дезінформацією, неможливо.

Корені походження поняття «Русь», як правило, шукали поза межами Руської землі, щоб штучно принизити уяву про рівень самосвідомості її народу. Насправді ж цей етнонім походить від слів «руда», «ружа», «руса» з наголосом на першому складі, що означало «кровна», тобто «рідна», в даному випадку - земля. Звуки «д», «ж», «с» вимовлялися залежно від місцевої говірки, з яких найпоширенішою стала назва зі звуком «с». Звідси і «Русь» з мяким «с», бо рідна назва вимовлялася з пошаною та любов'ю.

З Велесової Книги дізнаємось, що у легендарних родоначальників слов'ян Богумира і Славуні серед п'яти дітей був і син Рус. Саме від нього походять руси. «То було літ за тисячу триста до Германаріха» (Велесова книга, дощечка 9-а, далі по тексту д.№), короля готів, які часто вторгалися на руські землі. Отже виходить, що русинські роди почали формуватись близько 9-го ст. до н.е. Це кімерійська доба, а кімри були першими з відомих етносів, що населяли північне Чорномор'я, тобто територію нинішньої України, раніше відомої під назвою Київська Русь. Усі інші назви, в тому числі й з використанням поняття «Русь» - вигадки істориків на догоду політикам. Тепер часто вживають і подвійну назву Русь-Україна, що цілком закономірно, бо відповідає історичній істині.

Щоправда, і у Велесовій Книзі кілька разів згадується назва Руськолань, що буквально треба розуміти, як Руська земля, тобто «земля, населена русами».

А про інші форми етноніму «руси» варто знати ще ось що. Якщо назва «руси» походить від імені їх родоначальника Руса, то русичі - від слова «сікти» (мечем). То були князівські дружинники, воїни, а ще пізніше, коли наші пращури були вимушені масово братися за зброю для захисту рідного краю від нападників, так називалися, по-теперішньому кажучи, всі громадяни Русі.

Етнонім «русини» вживався поряд з ще пізнішим - «українці» на пошану своїх пращурів та згадку про славетну Русь.

Перекладачі та дослідники Велесової Книги, як правило, вживають етноніми «руси» та «русичі» і лише інколи «русини», що, наприклад, робить і сучасний волхв Богумир Миколаїв у своїй книзі «Рідна віра: наші духовні джерела». Шануючи вірність нинішніх русинів своїм предкам, і я користуватимусь саме їхнім історичним іменем русини - Русі сини.


Русь як родовий код

«Сторазово починалася Русь і сторазово була розбита від півночі до півдня» (д.2-а), бо часто між русинськими племенами виникали непорозуміння, що заважало їм давати належну відповідь своїм зовнішнім ворогам, які й підкидали свари в русинське середовище. «Окремими є сумь, весь та чудь, звідки прийшла на Русь уособиця» (д.4-б). Маються на увазі північносхідні угрофінські племена, які й запросили до себе на князювання варягів. Згодом вони почали втручатись у справи власне Русі. «Русь же творилась (окремо) від півночі, бо не мали можливості в лісах ільмерських утворитись» (д.4-б).

«Русь була відрізана (і) від заходу» (д. 4-в), бо там розселялися германські племена. Тому пішли «на південь і заснували Сурожград біля моря» (д. 4-

в) , що є свідченням проживання русинів у Криму ще до запровадження християнства, де наші пращури вважали: «Сурожу бо святому бути над нами» (д. 4-

г) . Сурожці платили данину і Києву (д. 6-е). Однак «залишили Сурож. Там вороги наші» (д. 4-г), якими русини вважали християн - вже в той час вони окупували всі заселені осілими племенами регіони півострова.

«Руськолані (чи руськолуні - від «лан» і «луг», у значенні «степовики»), яких роздирали смути, порядкували на півдні, а боруси (жителі бору, тобто лісу) - на півночі. І багато довелося пережити (як і в пізніші часи). Бо ті родичі не хотіли, щоб русинські ряди об'єдналися з руськоланями. Дві гілки роду звалися Велика і Мала Борусь (подібно до того, як пізніше так звані Великоросія і Малоросія), а сурожці звалися Сурожскою Русю» (д. 6-в). Поняття «русь» у Велесовій Книзі часто вживається в розумінні як держави, так і її народу.

Далеко не в усіх нас, нажаль, Русь стала родовим кодом на все життя своє власне та своїх нащадків. Однак усі неупереджені здатні усвідомити: «не ходоба ми, а русини, і те є декому наука» (д. 7-д). Тобто повчальний приклад у ставленні до своїх предків. «Були ми кравенці (майбутні українці) та скіфи, анти, руси, боруси і сурожці. І так стали дідами русинськими» (д. 7-е). Не має значення - сьогодні це Україна, Росія, Білорусь, Польща чи ще яка держава, ти, маючи русинські корені, пам'ятай про Русь.

«Русь єдина має бути»

Мені, історику за фахом, не зовсім зрозуміле пояснення назви Росія, пов'язане з назвою «роса», характерною для світанку, а Росія, мовляв, - теж східна держава. Незаперечним було і залишається те, що Росія (Московія) почала своє формування на території «россіпі» угро-фінсько-тюркських племен. Та й взагалі «Русь єдина має бути» (д. 8). І не по тюрко-монгольских сибірах, а на своїх споконвічних землях слов'янського світу. Тому-то волхви і закликали: «Борися, земле русинська, і борони себе, щоб не була на тому хресті (тепер - московського патріархату), щоб не була захомутана і до воза прив'язана, аби тягти його туди, куди захоче володар чужий, а ти сама не хочеш (іти туди)» (д. 8).

«Отож почуй, нащадку, славу ту (предківську) і тримай своє серце за Русь (Україну), якою є і буде наша земля. І її маємо боронити від ворогів і вмерти за неї» (д. 8/2). «Не будемо лише нахлібниками, а будьмо русами» (д. 8/2). Тоді «будемо великою державою з князями своїми» (д. 8/3), а не чужинськими зайдами та пройдисвітами, які й досі у нас знаходяться і при владі. «І хай не буде сказано, що ми залишили землю свою і захопили інші» (д. 10). В позакордонах, серед чужих людей марно шукати щастя. В кращому разі, як потім виявляється, воно - примарне без рідних Неба і Землі.


«Ми є русини. Ідіть, брати наші, плем'я за племенем, рід за родом і бийте (зневагою та вдумливо голосуючи на виборах) ворогів (порушників злагоди та спокою) на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим» (д. 14). «І тільки від Русі маємо допомогу» (д. 19) і отримаємо благополуччя. А сьогодні ще «Боги наші, зневажені, в пилюці валяються» (д. 21), а тому й мова, культура, духовність наша залишаються зневаженими, заміненими чужин-ством. Та ми «раніше були русинами і лишились ними» (д. 24-6). «Ходіте до Русі, і ніколи не з ворогами» (д. 24-в). Це запрошення і пересторога для тих русинів, яких життєві негаразди примусили опинитись в діаспорі.

«Давайте допомогу громада громаді і утримуйте воїв (провідників) своїх. Хай зберігають вони силу Русі як єдину грозу ворогам. І так у всьому» (д. 28). «Будемо повіки русинами» (д. 34), клялися наші пращури і все, що могли, робили для блага Русі.

Так вважають та діють, священнодіють і сучасні волхви та їх послідовники, зокрема, Богумир Миколаїв. До його книги «Рідна віра» раджу поставитись так само уважно, як і до Велесової Книги.


Володимир ЛЕЩЕНКО


Володимир ЛЕЩЕНКО

Досьє

Володимир Михайлович Лещенко народився в 1936 році на Луганщині. Його родове коріння - Сумщина. В дитинстві, коли жив в селі у бабусі, помітив, що вона ніколи не молилася до християнських ікон, вони акуратно загорнуті лежали в коморі. Самотужки вивчився, закінчив Львівський університет, історичний факультет. Працював учителем історії та директором сільської школи. Опанував ще одну професію - журналіст.

Глибоко почав вивчати слав'янську культуру, коли вперше прочитав дослідницькі праці Володимира Шаяна. Під його впливом у Володимира Михайловича почав формуватися відичний світогляд. Ознайомився з книгою «Рун Віра» Силенка. Прочитав Книгу Велеса. Зараз захоплюється книгами Верховного Волхва Родового Вогнища Рідної Православної Віри Володимира Куровського, дослідженнями в сфері слав'янської відичної культури ректора академії ПРАВ жреця Богумира Миколаєва.

Володимир Лещенко був ініціатором і організатором установчого з'їзду рідновірів в Україні, який відбувся на початку 90-х років у Києві. З того часу є учасником рідновірського руху. Виступає за об'єднання рідновірських організацій.

Зараз Лещенко проживає в пансіонаті для літніх людей в Сімферополі. Через газети познайомився з рідновірами Родового Вогнища. Бачить свою участь в Раденні Сварожому в якості учасника Ради Старійшин. Активно взаємодіє з громадою рідновірів у Сімферополі «Сокіл Рода», підтимує мудрими порадами та настановами молодих рідновірів. Пише аналітичні статі про світогляд наших предків слав'ян.

 
Автор: admin 20.09.2010,
Версія для друку     
Схожі публікації

Комментарії

Немає коментаріїв
Логін: Гость
Повідомлення:
Підтвердження кода безпеки
Код безпеки:
Введіть код:*
 
 
Дозволяється та вітається передрук матеріалів
з посиланням на джерело.


http://gazeta.triglav.pro ® 2010
 

Передплата на газету.

Відновлення видання віснику Характерного козацтва - “ТРИГЛАВ”. Відтепер газета є щомісячна і може бути отримана через пошту. Підписатися на “ТРИГЛАВ” просто - завітати до найближчого поштового відділення та оформити підписку.
                   Підписний індекс газети "ТРИГЛАВ" 49069
Підписка в будь-який час - підписатися можно на номери на наступний місяць і до кінця року. Дивіться інформаційний лист №2 (вклеєна вкладка до «Каталогу видань України на 1 півріччя 2010 р.»).  Газета виходить українською мовою.
 
Сторінка згенерована за 0.0176 секунд та 9 запитів до бази даних за 0.00051 секунд
Copyright ©2007-2022 by Kasseler CMS. All rights reserved.

Вы можете купить часы как известных брендов, так и недорогие китайcкие часы.