Рубрики газети:


Новини, події
Рідна Віра
Родознавство
Козацтво
Суспільство
Пізнай себе
Традиції, побут
Анекдоти
Байки
Прислів'я
Опитування
Альбоми
Різне


 Номери газети:



 Меню користувача





 Опитування



 Підписка на газету!


 Наші друзі:




 


Покон Рода


 Наша кнопка:

 Лічильник:




Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
 

Шлях жреця

 Категорія: Рідна віра \ Переглянуто: 1608
 

Жрець Родового Вогнища Рідної Православної Віри, голова Північно-Кавказького Скіфського крайового Вогнища Вогнеслав Бандурко славиться своєю майстерністю костоправа. На Перуновому святі він, як правило, виконує обов'язки своєрідної «Швидкої допомоги». Якщо козаки травмуються під час обрядових поєдинків, їх швидко й ефективно рятує отець Вогнеслав. Ці унікальні знання та навички молодий жрець отримав безпосередньо від сибірських шаманів і знахарів.

Подорож по Сибіру


Вогнеслав Бандурко


— Вогнеслав, як так вийшло, що ти - п'ятигорський хлопець, раптом, потрапив у Сибір, та ще і пройшов пішки цей надзвичайно складний для таких подорожей край?

- Вперше я зацікавився чимось потойбічним, коли мені було 12 років. Я купив декілька книг з магії, окультизму. До 14 років я перечитав багато таких книг, але не знайшов в них пояснення, як влаштований світ. Деякі з них видавали схему, яка правильна тільки на погляд автора, наприклад, чому у Всесвіті відбуваються певні взаємодії. Але ніхто не говорив ні про закони Всесвіту, ні про те, яке призначення у людини, котра стала на шлях Сили.

Одного разу я познайомився з восьмидесятирічною жінкою - бабою Раєю, яка добре ворожила. Коли я зайшов до неї в гості, ми розговорилися, неначе були знайомі багато років. Вона запропонувала вибрати колоду, і стала надівати на пальці обручки. Я вирішив, щоб вона не змогла відгадати мої думки, сидітиму і ні про що не буду думати, тільки слухати її. Розклавши карти, старенька почала розповідати про дивні події мого майбутнього. Тоді усе це здавалося неймовірним, але на сьогодні все дослівно збулося. Ворожка напророкувала мені далеку дорогу до Великого Генерала, у якого я вчитимуся.

Мені було тоді 17 років. Через декілька місяців, я дійсно подався в далеку дорогу - покинув свій отчий будинок в П'ятигорську на Північному Кавказі і поїхав подорожувати по Сибіру, що вабив мене своєю первозданністю. Я тоді думав: якщо зможу себе перемогти, то зрозумію, в чому секрет всього Світу. Звичайно, це був юнацький максималізм, коли потрібно було вигадати собі багато випробувань, потім їх здолати і пишатися цим. А, крім того, я шукав там Великого Генерала, якого мені напророкувала баба Рая.

У Сибіру я прожив декілька місяців, потім довелося поїхати додому, але потім я знову повернувся в Сибір. Я також з'їздив на Алтай, де провів трохи часу у знайомого цілителя Демислава. З цієї зустрічі у мене почалися мандри по горах, які тривали три роки. За цей період я пішки пройшов від Алтаю до Уралу. Десь я йшов крізь степи між селами, десь зупинявся в селах на тиждень-два, жив в деяких містах.

Бувало так, що з якоїсь частини шляху я від'їжджав, а опісля через місяць-два доля повертала мене в те ж місце, і я продовжував свій шлях.

Потім мене потягнуло додому. Коли я знову опинився в П'ятигорську, сльоза навернулася на очі, і їхати більше нікуди не захотілося. Я зрозумів, як люблю свою малу батьківщину і залишився вдома. Потім я від'їжджав з П'ятигорська, але ненадовго. Півтора року жив у Ростові-на-Дону, де наймав кабінет і працював масажистом, навчав інших масажистів. Очевидно, я поїхав туди, щоб знайти свою майбутню дружину. Ми познайомилися в Ростові і після двох років зустрічей одружилися. Зараз живемо в П'ятигорську.


— Розкажи про свої зустрічі з сибірськими шаманами і знахарями.

- В Сибіру кожен знахар знав якусь свою частину цілительського мистецтва. Я вбирав в себе ці частини, щоб з'єднати їх в єдину систему. В той же час я переносив знання від знахаря до знахаря, збагачуючи багаж кожного, у кого вчився. Спілкуючись зі знахарем в одному селі, я показував йому те, чому навчився в попередньому селі. Так через мене сибірські знахарі обмінялися секретами своєї майстерності.

Одна зі знахарок, у якої я зупинився, показала мені дивну техніку лікування струсу мозку, коли за три дні можна усунути наслідки цієї важкої травми. Це досить прості дії, яким можна навчити кожного. Натомість я показав їй, як ставити на місце внутрішні органи людини.

Одного дня я зайшов до шамана, сподіваючись, що зможу в нього переночувати. Я сказав, що подорожую пішки по Сибіру. Проте, він мене не залишив у себе. Зайшла його сестра, принесла для мене торбинку, як я зрозумів, - з їжею. Я здивувався, що зі мною навіть не поговорили, а відразу випровадили з хати в дорогу, хоча вже вечоріло. Але я й тому був радий, взяв торбинку з їжею і пішов. Лише вранці подивився, що лежить в торбинці - шматок хліба домашнього, в мішечку зав'язана сіль, і ще один мішечок, де лежало сім камінчиків: три білих, три чорних, один червоний, - всі розміром з бобове зерно. Я довго не міг зрозуміти, що вони означають: може, це знак для мене, а може, оберіг?

Переді мною розстелився степ, а декілька днів шляху степом вводять людину в стан самопоглиблення, от я й не помітив як до полудня четвертого дня вийшов на стежку. По ній я йшов ще декілька годин. Час від часу діставав камінчики і перебирав їх у руці. Аж ось я підійшов до місця, де стежина розходилася, і зупинився. Часто в нашому житті доводиться робити вибір, але коли від цього вибору залежить наше життя, зробити вибір непросто. Ще кілька днів блукань по голому степові могли коштувати мені життя. Тоді я й вирішив запитати у камінчиків, в якому напрямку мені йти. Я зробив це інтуїтивно - протягнув руку вперед і висипав камінчики на землю. Вони впали так: ближче до правої стежини ліг чорний камінь, до лівої - білий, між ними лежав червоний, ще чотири камені лежали біля моїх ніг. Я зрозумів цей розклад так: вибір твій (червоний камінь), але на одній стежці буде те, що ти шукаєш (білий камінь), а на іншій - себе втратиш (чорний камінь). Я вибрав стежку на яку вказав білий камінь, і вже до ночі прийшов у хутір, де прожив тиждень у місцевої знахарки.

Таким чином, я зрозумів, що різнокольорові камені, які подарував мені шаман, - це інструмент для ворожіння. Вже потім я дізнався, що є такі камені, які називаються "радники", тобто з ними можна радитися з будь-якого питання. їх якраз сім. З ними спілкуєшся: ставиш питання, кидаєш - і вони відповідають. Якщо випаде першим чорний камінь - відповідь на твоє питання "ні", якщо три чорні камені випадуть разом вперед - "категорично ні". Зі світлими каменями аналогічно, тільки відповідь ствердна "так". А червоний камінь - це ти сам, якщо він випаде першим, відповідь така: "вирішуй сам, твоя воля". Камені можуть вишиковуватися в різні фігури: в трикутники, шляхи (прямі лінії) і пороги (лінії, що перекривають одна одну). Значень усіх фігур не переказати, для цього потрібно написати цілу книгу. В спілкуванні з "радниками" важливо навчитися їх чути, ніж просто запам'ятати знаки. Це справді дуже цікаве ворожіння. Признатися, я досі раджуся зі своїми каменями "радниками".


— Чи було у тебе відчуття, що тебе ведуть, захищають якісь сили?

- Коли я тільки збирався в Сибір, натрапив на касету із записами групи "Калинів міст". Потім побачив по телевізору кліп тієї ж групи з піснею "Рідна". Там були кадри, коли дід косив траву в полі і побачив поваленого чура, він його підняв, поставив, приніс йому молоко, хліб. Цей кліп настільки пройняв мою душу! Слова з цієї пісні "Хто тобі допоміг на семи вітрах?" супроводжували всю мою подорож.

Тоді я замислився: хто той, що піклується про нас? Зрозуміло, що з самого народження про нас піклуються наші батьки. А про наш рід піклуються наші діди, бабусі, тітки, дядьки. Я подумав: якщо так на Землі, то так само й на Небі. Пройти такий шлях, який я пройшов по Сибіру, без допомоги небесних родичів було б неможливо.

В дорозі я часто залишався ночувати один. Коли подорожував по Уралу, Алтаю, Сибіру, побачив як в цих трьох регіонах люди відрізняються один від одного. Вони по-різному дивляться на світ, у них різне відношення до звичайних речей, відрізняється мова.

В Сибіру люди скаржаться, що мало грошей, але велику частину прибутків витрачають на випивку. В таких місцях, якщо вдавалося зустріти людей, які щось зберегли в собі людське, значить пощастило. Найчастіше такі люди живуть в глухих селах, де залишилося 20 старих хат. Там досі живуть люди похилого віку, діти яких переїхали в міста. З ними цікаво поговорити, вони розповідають про те, чого не прочитаєш книгах.

В одному з переходів мені довелося йти дев'ять діб степом з рюкзаком, де бігали звірі, де немає ні води, ні їжі. Коли йдеш дев'ять діб, спиш по декілька годин, не їси, не п'єш, тоді починаєш переосмислювати своє життя. Благо, що була осінь, і не пекло сонце. За словами місцевих жителів, влітку ніхто б не витримав такого переходу. Навіть бувалі мисливці падають і не повертаються зі степу.

Доводилося декілька днів погостювати в юрті, де жили люди. Було дивно, що вони не вмиваються, такого немає в їх культурі. Там я вперше спробував сидіти в сідлі і їздити на коні. Вони сприймали подорожнього як учня, більше розповідали, ніж запитували.

З цими людьми у мене склалися теплі стосунки. Ми й зараз радіємо зустрічі, коли вдається побачитися або поговорити по телефону. Нам є що згадати. Але, з іншого боку, триматися за ці зв'язки не варто - доля одного дня звела, і ти зробив те, що повинен був зробити. Йди далі, не тримайся ні за що. Ці зустрічі ні до чого не зобов'язували. Ти прийшов із степу і пішов в степ, а шаман залишився у себе. Він міг тебе провести, щось пояснити, а міг просто дати тобі хліб, сіль і відправити далі в путь.

Зірка провідник


— Цікаво, чи знайшов ти в цій нелегкій подорожі Великого Генерала, якого тобі напророкувала баба Рая?

- Я знайшов вірний покажчик, який допоміг мені потім знайти того самого "Великого Генерала", стати на шлях Рідної Віри. На Алтаї є приказка: "Людина людиною багата". З кожною моєю зустріччю я ставав багатше і ближче до правди.

Одного дня на Алтаї я був в гостях у одного з шаманів. Він запросив мене на проведення обряду. Я мав намір під час цього обряду отримати відповідь на своє заповітне питання: "Де мені шукати свою провідну зірку?" Обряд тривав всю ніч. Шаман закликав духів. Я весь цей час перебував у священному стані. Вранці з'я-вився образ - восьмикінечна сяюча зірка, яка сходить перед сонцем. Я зрозумів, що це і є моя провідна зірка.


З тієї миті пройшло майже чотири роки, коли я поїхав на фестиваль Слав'янської відичної культури в Адлер і познайомився там з Верховним Волхвом Родового Вогнища Рідної Православної Віри отцем Володимиром Куровським. Під час нашої розмови, він якось повернувся і з-під його вишиванки блиснув золотий алатир. Це була точнісінько така ж восьмикінечна зірка, яку я побачив в своїх видіннях під час шаманського обряду на Алтаї. Я запитав отця Володимира, що означає цей символ, і дізнався про таку організацію як Родове Вогнище.

Після цієї зустрічі я прийняв ім'янаречення і поступив в академію "ПРАВ", яку цього року успішно закінчив. Після другого курсу отримав посвячення в жреці. Так я прийшов до того, що шукав.

Як жрець я проводжу недільні право-славлення, обряди, очолюю громаду рідновірів в П'ятигорську. Відкрив у своєму місті цілительський центр, де лікую людей традиційним відичним мистецтвом і цілительством. Багато їжджу по громадах в інші міста, провожу семінари, навчаю людей курсу відичного масажу.

Моя дружина теж прийняла ім'янаречення. її звуть Радана. 2009 року 24 червня, на Купала, у нас народився син, його нарекли Світояр.

В останні роки в Росії почали з'являтись громади Родового Вогнища Рідної Православної Віри. В Ростові-на-Дону - одна з найсильніших громад. З'явилися громади в Слов'янську на Кубані, Краснодарі, Волгограді, Ставрополі, Невінномиську, Армавірі, Сочі, Геленджику, Астрахані, Азові, в Шахтах та інших містах. Діє багато ініціативних груп рідновірів, готових перерости в громади.

Рідна Віра розвивається, хоча в Росії немає офіційного статусу Рідної Віри, і відношення у населення до цього руху дуже різне. Проте більшість людей підтримують рідновірські погляди, звичаї. Адже не так давно - ще років 50-100 тому так жили наші предки. І деякі люди пам'ятають: "Так моя бабуся робила".

В Росії інше правове поле, ніж в Україні. На жаль, в нашій державі є закон про релігію, в якому відмічено, що в Росії є традиційними чотири релігії: християнство, іслам, буддизм, іудаїзм. Інші вва-жаються нетрадиційними. На жаль, під цей статус потрапляє також споконвічно слав'янська Православна Віра, як це не парадоксально.

Проте це не зупиняє людей. Родове Вогнище РПВ в Росії зараз представлене Північно-Кавказьким Скіфським крайовим вогнищем, яке очолюю я, і Волго-Донським крайовим вогнищем, яке очолює жрець Судимир Басанько. Влітку в нас проходить Стан Слідопитів - це молодіжний рух, подібний до характерного козацтва в Україні. В горах у нас проходять дитячі табори, де діти вчаться похідному життю, бойовим мистецтвам.

Люди тягнуться до Рідної Віри. Проте, є люди, які за Рідну Віру приймають деякі етнографічні дані, не розуміючи, що це не є традицією. Якось одна людина запитала мене:

- Ви розповідаєте, що жреці, відуни, волхви користувалися Живою для зцілення?

- Так, навіть, необізнаний, якщо на нього покласти руки, відчуватиме цей потік, - кажу я.

Цей чоловік іронічно запитує:

- А яким етнографом це зафіксовано?

- Етнографія - це наука, яка записує пісні, казки, жарти, місцеві звичаї, але вона не вивчає духовні практики, - відповідаю.

Посвячення в жреці


- Отже, ти йдеш шляхом свого призначення. Коли ти це зрозумів?

- Розуміння свого призначення прийшло до мене під час посвяти в жреці на Тернопільщині. Ввечері ми з групою студентів академії "ПРАВ", які готувалися прийняти сан жреця, вийшли з Духовного Центру Родового Вогнища в селі Раштівці і попрямували до священної гори Богит, де розташоване прадавнє славя'нське капище. Вночі, коли йшли по лісу, нічого не було видно. Трава здавалася гладкою, немов ми йдемо по стрічці, яка нас сама везе. Йшли під звук бубна, складалося таке враження, що ми бачимо все те, від чого відбивається звук. У темряві дійшли до капища, розпалили вогонь і всю ніч перебували в священних станах, займалися духовними практиками.

Передсвітанком, коли зайнялася зоря, прийшов Верховний Волхв отець Володимир, і почався сам обряд. Пройшовши під час обряду по всіх трьох світах: Праві, Яві і Наві, стоячи перед вогнем і тримаючи в кулаці палаючу вуглину, не думаєш ні про біль, ні про те, що тебе хвилює в повсякденному житті, замислюєшся тільки про своє призначення. Саме тоді я до кінця зрозумів, для чого я народився.


Електронна адреса отця Вогнеслава: vestniks@yandex.ru


 

Православа МАКЛАКОВА

 
Автор: admin 24.11.2010,
Версія для друку     
Схожі публікації
24.11.2010 - Шлях жреця

Комментарії

Немає коментаріїв
Логін: Гость
Повідомлення:
Підтвердження кода безпеки
Код безпеки:
Введіть код:*
 
 
Дозволяється та вітається передрук матеріалів
з посиланням на джерело.


http://gazeta.triglav.pro ® 2010
 

Передплата на газету.

Відновлення видання віснику Характерного козацтва - “ТРИГЛАВ”. Відтепер газета є щомісячна і може бути отримана через пошту. Підписатися на “ТРИГЛАВ” просто - завітати до найближчого поштового відділення та оформити підписку.
                   Підписний індекс газети "ТРИГЛАВ" 49069
Підписка в будь-який час - підписатися можно на номери на наступний місяць і до кінця року. Дивіться інформаційний лист №2 (вклеєна вкладка до «Каталогу видань України на 1 півріччя 2010 р.»).  Газета виходить українською мовою.
 
Сторінка згенерована за 0.0176 секунд та 9 запитів до бази даних за 0.00051 секунд
Copyright ©2007-2023 by Kasseler CMS. All rights reserved.

Вы можете купить часы как известных брендов, так и недорогие китайcкие часы.