Рубрики газети:


Новини, події
Рідна Віра
Родознавство
Козацтво
Суспільство
Пізнай себе
Традиції, побут
Анекдоти
Байки
Прислів'я
Опитування
Альбоми
Різне


 Номери газети:



 Меню користувача





 Опитування



 Підписка на газету!


 Наші друзі:




 


Покон Рода


 Наша кнопка:

 Лічильник:




Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
 

Віросповіддння запорозьких козаків

 Категорія: Характерне козацтво \ Переглянуто: 1218
 

Неподільно пов'язане з віросповіданням українського народу. Християнська релігія входила в Запорозьку Січ у той же спосіб, що й на Україну-Русь — з тією ж метою та за допомогою тих же методів.


Мета християнства

Для з'ясування мети християнства скористаємося висновком українського письменника-етнографа Михайла Іванченка: "Сусіди Київської Русі, намагаючись накинути їй нову релігію, аж ніяк не піклувалися про поліпшення її життя й піднесення культури. Кінцевою метою в них було духовне поневолення і військове підкорення русичів. А звідси - данина, зиск, додаткова робоча сила та дармові вої".


uploads/news/136/clip_image050.jpg

Сповідуючи рідну предківську релігію, українці-русичі увійшли у всесвітню історію як непереможні воїни. "Візантійський хроніст Прокопій Кесарійський (VI ст.) описав щорічні зрушення східнослов'янських племен склавинів та антів на володіння Візантії. За його словами, в них тоді єдиним володарем був усесильний бог блискавки (Перун). З ним вони почувалися рішучими й відважними. Кінні ополчення слов'ян переправлялись через Дунай, спустошували Іллірику. Під час війни 550-551 років склавини та анти підступили до стін візантійської столиці - Царгорода. В кінці VI століття вони ще кілька разів намагались оволодіти цим містом. Візантія часто підносила воєводам дорогоцінні миротворчі дарунки... Неспроможна протистояти русичам військовою силою, Візантія замислила умиротворити їх новою вірою".

Сучасна історія датує запровадження християнства на Русі наприкінці Xстоліття. Показово, саме з цього часу починається відтік невдоволених русичів з центральної Русі на околиці, зокрема й у степи. "Процес відтоку народної сили в степ розпочався у X ст. і особливо посилився у XVI ст." (УФ с.31). Кінцева дата пояснюється утисками католицької церкви, коли Річ Посполиту очолив фанатичний католик Сигізмунд-ІІІ (1587-1632), після чого православні українці-русичі відчули непомірний релігійний гніт, що набув жахливих наслідків з офіційним запровадженням Брестської унії 1596 року.

Фактична християнізація Русі була запроваджена у 1037 році Ярославом-Георгієм «Немудрим» і мала фатальні наслідки: перша поразка християнізованого війська українців-русичів сталася під час монголо-татарської навали Чингізхана 1223 року. Власне це був початок занепаду непереможного Царства Русь, що остаточно занепало під час Батиєвого нашестя 1238-1240 років. Показово, що "саме тоді давньослав'янські вірування спалахнули з новою силою. Адже коли горіли Київ, Чернігів та Володимир-Волинський, християнські священики проповідували "смирення й покірність перед волею божою". Після таких злочинних слів проповідники самі розбіглися хто куди. Наприклад: митрополит Русі Іосиф утік до рідної Візантії, а рязанський єпископ Кирило - в лісові пущі. Християнський бог не порятував русичів. Люд гинув навіть у церквах. Отоді в людських душах і прокинулась давня народна віра, яка вчила захищати рідну землю й боротися з будь-якими нападниками".

На жаль, правителі тодішньої Русі були неспроможні усвідомити згубні наслідки насильницького запровадження християнства, бо тлінна дія цієї жидівської релігії проявляється не одразу, а лише через декілька поколінь. Під впливом нової релігії безстрашні воїни змінювали своє ставлення до власного життя. Якщо за Предківською Вірою вважалося почесним померти на ратнім полі (бо воїн отримував від рідного Бога друге життя і ставав більш вправним у наступних битвах), то за християнською релігією, не маючи другого життя після загибелі, воїн страхався смерті, що виразно проявлялося в битві і впливало на її результат. Інакше кажучи, християнство підточило незламний дух непереможного руського воїнства, що й привело руську державу до повного краху. Адже люди, які піклуються тільки про себе, гублять не лише себе, але й свою державу.


Наслідки примусової християнізації

Найбільше зло християнства у тому, що воно упокорює свідомість людини, примушує терпіти безчестя, знущання, наругу, ганьбу, здирництво, грабіж, потурання людської гідності. Замість свідомої боротьби за свої права, християнська релігія примушує коритися знедоленню і мовчки миритися з кривдою, покладаючись на розраду від жидівського бога. Але жидівський бог піклується виключно про жидів, тож українцям-русичам і загалом усім слав'янам нема на що сподіватись взагалі.

Немає іншого пояснення занепаду непереможної України-Руси, як внаслідок насильницького запровадження християнства «мечем і вогнем». Примусова християнізація широких верст населення Середньовічної Русі підточила моральний дух українців-русичів і усього непереможного руського воїнства. А усілякі балачки про якісь "духовні надбання", що буцімто принесло християнство, ні що інше як вигадки церковників. На це зауважували відомі політичні й громадські діячі, зокрема Михайло Драгоманов: "Найміцнішою з назад тягнувших ниток була "христова віра" й "святе письмо", шкодливу силу якого ми показали в "Громаді" (часописі). Найголовніше всього - це те, що "святе письмо" не підтримує думки, що щастя людське - перед ними, а не позаду, через те всякі слова про братство між людьми й проти насильників зводяться на те, щоб терпіти, поки сам бог жидівський не схоче визволити рабів".


Предківська віра - основа козацької звитяги

Козаки, як військові люди, не переймались питанням християнської релігії. По великому рахунку, козаки ніколи не були християнами, а лише вважалися такими про людське око наприкінці свого історичного існування. Військова справа взагалі несумісна з християнською релігією, бо військові свідомо порушують біблійну заповідь "не убий". Козаки порушували цю "заповідь" настільки часто, що за християнськими канонами усі без винятку мались бути відлучені від Церкви і Христа. Тож ні про яке християнське вірування козаків не може бути мови. Єдина релігія, яка відповідала їх діяльності і яка, власне, й зумовлювала захист Батьківщини шляхом збройної боротьби на ратнім полі, - це Віра Предків наших - дохристиянське Православ'я, яке сповідували українці-русичі задовго до вторгнення християнства на Україну-Русь.

Не підлягає сумніву, що лише предківські святині українців-русичів здатні згуртувати українську націю та надихнути до національно визвольної боротьби проти поневолення. Заповідь І.Христа "не убий" неспроможна закликати до боротьби. Відтак щось інше надихало українських козаків до звитяжних подвигів в ім'я Батьківщини. Це була Предківська Віра, що закликала боронити рідну землю не шкодуючи життя. Маємо докази духовного впливу предківської релігії на українців-русичів з "Велесової Книги", яка закликала боронитись від ворогів та триматися рідних звичаїв: "Старі часи - то наше благо. Доберемо від них твердості і кріпості, аби ворогам відповідати, як належить. Такими були наші отці, і нам не бути іншими. А греки-християни хотіли насхристити, щоб ми забули богів наших і так обернулися в їх віру і стали їм служити. І те бачимо, і руку тримаємо на вас, аби знали, що лютий день іде. І се маємо йти і дивитись у вічі смерті. А ті, хто не домислює до того, суть їхні майбутні раби і піддані. Рушайте, брапя наші, плем'я за плем'ям, рід за родом і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим".

Красномовним доказом нехристиянського світогляду запорозьких козаків є розповідь очевидця 1845 року: "Чимало всілякого доводилось бачити на місці колишньої Січі; так наштовхнулися ми на цілих 15 гробів, і ті гроби зовсім не схожі на наші (християнські), - вони були схожі на човни з урізаними носами". Додамо пояснення, що подібність гробів до човнів, власне до "дубів" (звідки й вислів "дати дуба"), походить з дохристиянських часів, бо маємо тодішні згадки про тесані гроби з суцільного дерева на зразок човнів. Принагідно згадати про розкопки козацьких курганів 1936 р. поряд з відомою могилою козака Савура (Савур-Могилою): "Коли відкрили труну, побачили останки козака в червоних шароварах і синьому жупані, підперезаному зеленим поясом. Лежав лицем донизу, а за поясом мав горобчик горілки, запечатаний сургучем".


Докази нехристиянського вірування запорозьких козаків

Вагомим, а головне більш офіційним доповненням до висновку про нехристиянське вірування запорозьких козаків можуть служити численні визначення дослідників українського козацтва, зокрема Д.Яворницького: "Вірність у дружбі вельми високо цінувалася на Запорожжі, де, за козацькими правилами, гріхом вважалося ошукати чорта, коли він потрапляв січовикам у товариші" (ІЗК с.90). Польсько-шляхетський історик Семеон Окольський у своїх мемуарах XVIIcт. писав: "Козаки не допускають до війська своїх священиків і тому недостатньо думають про бога". "Пантелеймон Куліш докоряв запорозьким козакам, що були вони байдужими у справах релігії. Деякі історики не помічали релігійності запорожців або вважали її нещирою". "Відомий києвський митрополит XVIIcт., Петро Могила, називав запорозьких козаків відступниками; православний пан Адам Кисіль у тому ж століпі відгукувався про козаків, як про людей "ніякої віри - religionis nulius"; уніатський митрополит Рутський іменував їх (козаків) "людьми без релігії - sine religionis", а думні д'яки московські називали козаків - людьми, не мавшими страху божого. Деякі дослідники, як П.А.Куліш, наводять приклади ворожого ставлення козаків до православних церков та вищого духовенства, недовіри до монахів, висвітлюють побутуючі між козаків марновірство та забобонність щодо шкідливого впливу для військової справи присутність священика у війську". Як бачимо, сучасники козацької доби повністю заперечують християнське віросповідання козаків у ХІУ-ХУІІ століттях. Однак більш пізні історичні виклади вже накидають українському козацтву християнське вірування, напевне під тиском пануючої ідеології та впливової політики сусідніх держав, а деякі історики з власного розсуду навіть намагалися проголосити українських козаків ревними поборниками християнства.

Однак на сьогодні усім відомо, що козаки звалися «характерниками», тобто чаклунами, здатними до спілкування з вищою «потойбічною» силою. Мабуть не варто пояснювати, що характерництво не сумісне з християнством, мало того, воно засуджувалось Церквою І.Христа як «зносини з Дияволом». Але про це чомусь щоразу забувають нещирі прихильники козацтва, називаючи Запорозьку Січ «християнською республікою». Досі знаходяться шарлатани, що переповідають брехню про християнське вірування запорожців, і знаходяться дурні, котрі в це вірять. Тож варто наголосити: Запорозька Січ була не християнською республікою - а козацькою республікою. Це треба твердо усвідомити сучасному українцю для вірного розуміння нашої істинної історії. Накинута козакам ідеологема християнства паплюжить історичну пам'ять про наших непереможних запорожців, зводячи нанівець правдиве відображення козацької доби. Адже не дарма мовиться в пісні про запорожців: «Славні хлопці-запорожці вік звікували, церкви не видали».

Надумана «християнізація» запорожців зумовлена бажанням Церкви І.Христа прославитися чужими заслугами і звеличитися в ореолі козацької слави, як свого часу це намагалися зробити литовсько-польські ідеологи, накидаючи заслуги в утворенні Запорозької Січі представникам своїх націй (Лянскоронському, Дашкевичу, Вишневецькому). Аналогічно їм сучасна Церква І.Христа своєю вигаданою «історичною» участю в козацькій добі намагається підвернути собі під спід усі здобутки запорожців, а головне - тримати під своїм ідеологічним контролем сучасне відродження українського козацтва, щоби, не-дай-бо, не відродився істинний козацький дух, котрий несумісний з рабською психологією християнина.


(Продовження в наступному номері)


З книги Дана Береста «Витоки Козацтва»

 
Автор: admin 24.11.2010,
Версія для друку     

Комментарії

Немає коментаріїв
Логін: Гость
Повідомлення:
Підтвердження кода безпеки
Код безпеки:
Введіть код:*
 
 
Дозволяється та вітається передрук матеріалів
з посиланням на джерело.


http://gazeta.triglav.pro ® 2010
 

Передплата на газету.

Відновлення видання віснику Характерного козацтва - “ТРИГЛАВ”. Відтепер газета є щомісячна і може бути отримана через пошту. Підписатися на “ТРИГЛАВ” просто - завітати до найближчого поштового відділення та оформити підписку.
                   Підписний індекс газети "ТРИГЛАВ" 49069
Підписка в будь-який час - підписатися можно на номери на наступний місяць і до кінця року. Дивіться інформаційний лист №2 (вклеєна вкладка до «Каталогу видань України на 1 півріччя 2010 р.»).  Газета виходить українською мовою.
 
Сторінка згенерована за 0.0176 секунд та 9 запитів до бази даних за 0.00051 секунд
Copyright ©2007-2024 by Kasseler CMS. All rights reserved.