Про людину можна судити, яка вона, по відношенню до природи, до землі.

Земля, земелька, землиця народжує і ховає.

З грудочкою рідної землі вирушали в далеку дорогу. Землю вважали живою: вона дихає, втомлюється, хворіє, відчуває ласку, біль, все чує, все знає.

Існувало таке прислів'я: "Хто про землю дбає, вона тому повертає". "Дерева і рослини Бог створив для того, щоб служити людині" говорив лікар-індус Чопра. Так воно і є. З стародавніх часів люди садили та сіяли не просто для краси.

Рослини лісу, саду, городу були для них лікарями, оберегами, медоносами, будівельним матеріалом, дровами, настроєм, піснею. І тому з пісень українських можна дізнатися, що садили наші предки. От наприклад:

"Ой, під вишнею, під черешнею..."

"Зеленеєжито, зелене..."

"Стелися барвінку, буду поливати..."

"Ой, хмелю ж ти, хмелю..."

"Чорнобривців насіяла мати..."

"Посадила ружу край вікна..."

"Ой, на горі два дубки..." "На городі верба рясна..."

"Альон цвіте синьо-синьо..."

"Ой, у лісі калина..."

"Вода плющить, очерет тріщить..."

"Не рубай тополю біля хати..." та

інші.

Моя бабуся багато розповідала про життя рослин, але постійно звертала увагу на дві головні теми. Перша: кожна рослина, якщо її садили не насінням - рано чи пізно вироджувалась, зникала як сорт, вид. Друге: на все живе навкруги великий вплив має найближча до нас планета Місяць.

Від старих людей можна почути, що на молодику нічого не садили, а на підпоєні (фаза росту) садили і сіяли все те, що росте над землею. У повний місяць нічого з городу, саду нікому не давати, а на ущербному (фаза спаду) сіяли все те, що росте під землею та озимі.

Свою розповідь про рослини хочеться почати саме з квітів, бо вони є окрасою нашої матінки-землі. Давні українці не робили клумб, рабаток та солітерів, а садили квіти по певних правилах. Біля оселі росли квіти-обереги, в садку чар-зілля, на городі - квіти-захисники. Це були кручені паничі, ружі, королиця, чорнобривці, красоля, нагідки, мальва, волошки, маки, троянди, повняки, матіола, барвінок та інші.

А тепер давайте заглянемо, що росло в садку. Українці вірили в рай на землі, а сад був відображенням цих мрій. Плодовим деревам поклонялися, присвячували їх Богам, любили, оберігали, лікували, пестили і примовляли: "Добрий день, моя відрадо, моя втіха від усіх бід і нещасть, від ударів долі мій сад."

Раніше садок формували по такому принципу: вишні садили окремо (вишняк, садок вишневий) на західному, південно-західному чи південно-східному схилі. Сливи теж окремо (сливняк), тільки на-багато нижче по рельєфу. Аґрус, малину, порічки теж внизу, по південному кордону. Чорну смородину трохи в тіні і теж внизу. Зате груші - на найвищому місці, щоб там поселився соловейко. Яблуня - це найдавніше плодове дерево. В молодому яблуневому саду сіяли петрушку, кріп, садили цибулю на перо та полуниці, а також люпін, тюльпани та нарциси. Абрикоси садили тільки навесні, всю іншу садовину - пізньої осені або ранньої весни.

Чар-зіллям вважали м'яту, любисток, канупер, богородську траву (чебрець) та материнку.

Подальша розповідь буде про ліс, бо це єдиний куточок, куди по доброті душевній природа не повісила пудовий замок, а довірила цей скарб людям.

В лісах України ростуть такі дерева та чагарники: дуб, липа, хміль, сосна, в'яз, ясен, ялина, ліщина, ожина, черемха, глбод, клен, береза, дикі яблуні та груші, жовта акація, осика та вовчі ягоди (бере-склет). З трав'янистих - конвалія, папороть, купена, фіалки, проліски, зозулині черевички, первоцвіт, ряст, дзвіночки. А ще багато ягід та грибів. Ліс теж служив людям і кожне дерево, кущ чи квітка мали свою магічну силу та призначення. Існувало в українців таке прислів'я: "Без верби і калини нема України". Це головні, центральні оберегові та ритуальні дерева.

Вербу використовували для тину, плетення кошиків, освячували вербові гілки на Вербну неділю і зберігали протягом року.

Різновидів калини було понад 200. Про це дерево складали пісні, кетяги калини вишивали на рушниках та одязі, калиною прикрашали весільний коровай, пекли пиріжки, варили варення, називали багато населених пунктів. Зрубана біля оселі калина була знаком, що дівчина повінчана, а гілки калини під стріхою - можна засилати сватів, дівка виросла. Тільки в "Кобзарі" калина згадується 385 разів. Багато можна розповісти і про інші дерева та квіти, але давайте завітаємо в найулюбленіше місце наших господарочок - город. Тут чого тільки не побачиш.

Як розповідала моя бабуся, на городі панували свої закони:

Перед сівбою не снідали. Одягали все чисте, святкове, знімали головний убір, кланялись землі зі словами:

"Роди, Боже, щоб було людям дать і продать".

Сіяли й садили в гарному
настрої, на городі нічого не їли і не пили води.

Городні роботи розпочинали після Благовіщення (7 квітня). Це означало, що земля прокинулась і послала благу вість про початок польових та городніх робіт.

Ранні культури садили з заходу на схід, а всі інші з півночі на південний схил. Грядки були через усю ширину городу, а міжряддя засівали зерновими.

Грядку під баштан робили окремо. Звертали увагу на молодий Місяць (соки рослин рухались від коренів вверх) і на повний (поступовий спад вниз).

Картоплю садили не цілу, а "вічками", помідори на цілині.

Давні українці розділяли город на 7 частин: баштан, картопля, коренеплоди, багаторічні, льон і коноплі, пасльонові, рослини (без підживлення). Ще були зелені і кулісні (захищали город від холодів). Отже, в давнину на городі сіяли та садили: гарбузи, мак, гречку, жито, огірки, часник, цибулю, капусту, пшеницю, льон, коноплі, дині, кавуни, боби, квасолю, горох, кріп, моркву, картоплю та інше. Грядки підживлювали опалим листям, попелом, корою, бадиллям, соломою, гноєм, тирсою, гіллям. Кожну городню культуру садили у відведений їй час з певним ритуалом. Наприклад:

Гарбузи - (на 23 квітня по старому стилю) садили жінки дітородного віку, а ще краще в пору випічки пасок.

Цибулю - поки ще не чути жаб.

Буряки - підперезані червоним поясом.

Кукурудзу - з закоченими до ліктя рукавами і з цілими зубами. Часник теж.

Пшеницю - в Чистий четвер.

Картоплю - як акація починає розпускатися.

Просо - коли літають хрущі.

Соняхи сіяли з решета до схід сонця, або після заходу (коли горобці сплять).

Перш, ніж посадити капусту (25 травня), садили кущ кропиви і першу рослину розсади накривали горщиком, а останню

- білою хусткою і клали на грядці камінь, про себе промовляючи: "Рости велика, як горщик, біла, як хустка і тверда, як камінь".

Ячмінь сіяли дуже рано ще в мокру землю.

Мак - дівчина з пишною косою. Льон - на Олену (21 травня). Огірки - на Івана (8 травня) та інше.

Отже, предки залишили нам у спадок величезне багатство - землю і наш обов'язок не закути її в асфальт, не придавити бетонними спорудами, а зберегти, заквітчати, примножити і передати зеленою і запашною наступному поколінню.

На землі діє два основних великих закони: родовід і закон справедливості

- людська совість. Старі люди знали, як треба зберегти свій родовід.

Не чини зла, неправди і твої нащадки будуть жити в славі.

Провина предків повинна спокутуватись хорошими вчинками тих, хто живе зараз.

Щоб родове дерево було гарним, треба мати чисті думки, тепло і світло в душі.

Утримувати себе від поганих вчинків, лихих намірів.

Зло породжує ще більше зло, а добро примножує добро і дає людині здоров'я і довголіття.

Коротким життя ми не одержуємо, а робимо його таким самі. Життя довге, якщо вміло ним користуватися.

Автор - невідома бабуся із Сумської області.