Скажіть, будь ласка, як дійти до церкви? Питає випадковий перехожий.

- Дорогою прямуйте - й буде храм, - Сказала я і защеміло серце.

А як же йти мені, і де мій храм? Так хочеться побути в рідних стінах, Намолених звертаннями до Лади, Сварога, Перуна, Макошій Лелі, уславлених Сварога йСвітовита!

Так хочеться принести їм гостинець, Перед кумирами покласти требу, і слухати, як тріскотять свічки, І посміхатись серцем, як дитина в обіймах теплих дідуся й бабусі, І плакати від сили власних слів, Що линуть від душі до Бога Рода - Всевишнього!

Так хочеться душі перепочити в намолених і теплих рідних стінах...

І вперше я відчула біль душі, В якої храм забрали чужоземці, мов вигнали із предківського дому. На наших землях моляться Ісусу, вшановують чужого Авраама, А наші кревні сестри та брати поклони б'ють їм в самозабутті.

Як боляче! І плакала душа...

Скажіть, будь ласка, як дійти до храму, Іде мій храм? Чи правильно я йду?

По правій стороні іду, по Праві, Весь час угору, а не до чужинців, Живу з Поконом, даним нам Сварогом. І я дійду, дійдуть брати слов'яни! І храм, увінчаний Алатирем, зведемо ми дідами Богам у славу. І в серці вже палахкотить вогонь, Що перед вівтарем невдовзі я побачу.

ПРАВОСЛАВА