Наша історія, як і історія кожної країни, містить багато свідчень про великих правителів, могутніх князів і гетьманів, непереможних воїнів-характерників.

Однак, зазвичай, коли ми захоплено читаємо про їхні звитяги, нам і на думку не спадає, що кожен з них мав матір, а багато хто й вірну дружину.

І ми ніколи не замислюємося над тим, якою силою духу й мудрістю були наділені наші українські жінки, котрі змогли виховати, підтримати й захистити своєю безмежною любов'ю й вірністю таких видатних чоловіків.

Дивлячись сьогодні на неповнолітніх школярок, котрі на морозі у міні-спідницях п'ють пиво й труять цигарками себе й своїх майбутніх дітей, не можливо залишатися байдужим. Хіба така жінка зможе народити й виховати майбутнього патріота, захисника своєї країни, сильного, розумного, здатного на подвиг? Любі жінки й дівчата, майбутнє нашої землі залежить від нас, можливо, навіть більше, ніж від наших чоловіків. Бо перше слово дитини - «мама», бо перша їжа дитини - мамине молоко, бо мама - перший вчитель маленького українця. Наші діти беруть приклад з нас, і від нашого ставлення до свого життя й здоров'я залежить здоров'я наших дітей.

Крім цього, саме від жінки залежить і успішність її чоловіка. Бо чоловік голова, але жінка - шия. Жінка - берегиня своєї сім'ї, котра своєю мудрістю, любов'ю, терпінням і розумінням може допомогти своєму коханому досягти будь-якої мети. Не дарма кажуть, що за кожним успішним і сильним чоловіком стоїть сильна жінка. Ми, дорогі жінки, маємо брати приклад не з зарубіжних поп-зірок і моделей, котрі заради фігури і краси не народжують дітей, а зі своїх мудрих предків, берегинь і захисниць.

Ця стаття про великих руських князівен, про те, яку насправді силу таїть у собі українська жінка.

Муза норвезького короля Єлизавета

Чарівністю й розумом українських жінок завжди захоплювалися чужоземці. Норманські саги оповідають про службу сміливого полководця, поета, майбутнього короля Норвегії Гаральда Суворого при дворі Ярослава Мудрого і його любов до дочки князя - Єлизавети. Однак йому було відмовлено в сватанні як чужоземцеві, що «не має держави для управління» та «багатства для викупу нареченої». Тоді Гаральд вирушив до Константинополя, де на службі в імператора здобув собі славу і багатство. В цей період, сумуючи за коханою, він написав 16 балад, відомих як «Станси Гаральда на честь Єлизавети Ярославни». Кожен вірш, що описує звитяги лицаря, закінчується строфою: «А проте дівчина з руської країни, Що в короні сяє, Мене не приймає...» (переклад І. Франка).У 1044 р. відбувся шлюб Гаральда і Єлизавети. Згодом подружжя прибуло до Норвегії, де Гаральд став співправителем конунга Магнуса Доброго і правив у 1046-1066 рр. У цьому шлюбі народилося дві дочки - Марія та Інгігерда (майбутня королева Данії, дружина короля Олафа І Свейнссона). У битві з англійцями при Стенфордбриджі конунг загинув. Саги оповідають, що в той самий день і час, коли в Англії загинув Гаральд, у Норвегії раптово померла його дочка Марія. Існує версія, що у 1067 р. Єлизавета вдруге вийшла заміж за данського короля Свена II Естрідсена (правив у 1047-1076) і стала королевою Данії.

Ефросинія - вірна й любляча берегиня князя Ігоря Святославовича

Кожна жінка, перш за все, - мати і дружина, берегиня свого роду. Не одного воїна, наче світлий щит, оберігала й рятувала вірна жіноча любов. Так князя Ігоря Святославича своїми молитвами підтримала його дружина Єфросинія Ярославна. 23 квітня 1185 р. князь Ігор Святославич вирушив у похід проти половців, як описує «Слово о полку Ігоревім». Застереження і вмовляння дружини Єфросинії, яка передчувала біду, не спинили його. Військо Ігоря зазнало поразки, а сам князь був поранений і потрапив у полон до ворога. Землі Ігоря Святославича, як і володіння залежних від нього князів, були спустошені половецькою навалою. Ярославна полишає Новгород-Сіверський і перебирається до Путивля, де на міській стіні плаче-по-бивається за своїм князем.

Найпоетичніша частина «Слова»

- «Плач Ярославни» - оповідь про тугу Єфросинії за своїм чоловіком, її вірність і любов, що, немов оберіг, охороняє у біді, визволяє від смерті та творить диво. Молитвами своєї вірної дружини того ж року князь утік із полону і повернув свої волості та міста.

Могутня княгиня московська Олена

Не дарма в народі кажуть, що за кожним успішним і сильним чоловіком стоїть сильна жінка. Саме такою була Олена Глинська - дружина великого князя московського Василія III Івановича, велика княгиня московська (дочка князя-емі-гранта Василія Львовича з литовсько-українського роду Глинських та його дружини Анни).

У 1526 р. вона стала дружиною великого князя московського Василія III Івановича. Олена народила двох синів: Івана

- спадкоємця престолу, майбутнього царя Російської держави Івана IV Васильовича (Грозного) і Юрія.

Після смерті свого чоловіка в грудні 1533 р. стала регентшею при малолітньому Івані IV, а фактично - правителькою Великого князівства Московського, енергійно притиснувши бояр. Навіть власного дядька - Михайла Глинського посадила до в'язниці лише за висловлене ним невдоволення її тодішнім фаворитом Овчиною-Телепневим-Оболенським.

Не менш енергійно велика княгиня-регентша провадила й зовнішню політику. Так, у 1536 р. вона змусила польського короля Сигізмунда І укласти вигідну для Московської держави угоду, зобов'язала Швецію не допомагати Лівонському ордену й Литві.

Найважливішим досягненням у правлінні Олени Глинської є проведення грошової реформи, розпочатої нею в 1533 р. Саме вона фактично ввела єдину тверду грошову одиницю на території тодішньої Московії - срібну копійку (вагою 0,68 грама); чверть копійки становила т. зв. полу-шку. І це був вагомий крок для стабілізації економіки держави. Однак, попри всі ці досягнення, Олена Глинська - як жінка «неросійської вдачі й виховання» - не користувалася симпатією та підтримкою ані в бояр, ані в народу.

Померла в 1538 р. - у 30-літньому віці (тобто ще зовсім молодою). За однією з імовірних версій, її отруїли Шуйські. Результати сучасних досліджень останків великої московської княгині свідчать, що причиною її смерті стало отруєння ртуттю.

Агата Київська - прапрабабуся Річарда Левове серце

Уявіть собі, який незламний дух і внутрішню силу повинна мати жінка, аби народити й виховати справжнього витязя-сина, могутнього правителя. І, напевно, справжнім відкриттям для читачів стане той факт, що прабабусею легендарного англійського короля Річарда Левове Серце була королева Матильда - дочка Агати Київської!

Англійські історики стверджують, що нащадок англійського престолу Едвард близько 1038-1043 рр. жив при дворі великого князя київського Ярослава Мудрого й одружився з князівною «з руського королівського роду». Йдеться саме про Агату. Рене Жетте, Уільям Мальмсберійський та хроністи свідчать, що Агата була руською князівною - дочкою київського князя Ярослава Мудрого, або дочкою Володимира Великого та його останньої дружини Аделі фон Енінген.

У 1057 р. Едвард разом із дружиною й дітьми повернувся з вигнання до Англії. Та невдовзі він помер за нез'ясованих обставин. У Агати й Едварда було двоє синів

- Давид і Олександр (Едгар) і дві дочки

- Маргарита і Христина.

У 1066 р., після битви при Гастингсі, сина Агати Едгара Етелінга було проголошено королем Англії. Однак утвердитися на престолі йому не вдалося: Англію захопили нормандці. У 1067 р. Агата разом із дітьми втекла до Шотландії, де знайшла притулок при дворі короля Малкольма III. Невдовзі старша дочка Агати Маргарита обвінчалася з шотландським королем. У їхньому шлюбі народилося восьмеро дітей (з яких четверо стали в свій час королями Шотландії, а дочка Матильда - королевою Англії, прабабусею Річарда Левове Серце).

Анна-Агнеса - прабабуся майже тридцяти французьких королів

Анна-Агнеса Ярославна, дочка Ярослава мудрого, - прабабуся майже тридцяти французьких королів. У1049 р. у соборі французького міста Реймс відбулося її вінчання з французьким королем Генріхом І Капетом.

Плач Ярославни улюблений образ художників

Ймовірно, Анна привезла з Києва т. Реймське Євангеліє (написане кирилицею), яке стало національною реліквією Франції. На ньому присягали під час коронації французькі королі.

Анна привезла до Франції не тільки багатий посаг, а й високу християнську мораль та вищу, ніж у Європі тих часів, культуру. Папи Римські Миколай II та Григорій VII писали до неї шанобливі листи, вихваляючи її чесноти і добрий вплив на Генріха І. Анна брала участь у правлінні державою ще за життя чоловіка. На деяких документах Генріх зазначав: «за згодою дружини моєї» або - «в присутності королеви Анни». На багатьох державних документах Франції збереглися підписи Анни - найдавніші зразки слов'янського письма.

Король Генріх І, який правив Францією в 1031-1061 рр., і його дружина Анна мали трьох синів і дочку. Первісток Філіпп став наступним королем Франції, середній син Роберт пішов з життя підлітком, а молодший Гуго, що одружився на багатій спадкоємиці - дочці графа Вермандуа, був одним із найбільших землевласників, а згодом здобув славу у хрестових походах і отримав наймення «Великий». Похована королева Анна в церкві Вільєрського абатства, поблизу м. Етамп у Франції.

До речі, знамениті королі-герої шек-спірівських п'єс - Едуард III, Генріх IV і Генріх V - також є нащадками руської князівни, Збислави Святополківни. Вона була видана заміж за краківського князя Болеслава III Кривоустого (1086-1138). "Літопис руський" під 1102 р. сповіщає: «У сей же рік повели дочку Святополкову Збиславу в Ляхи, за Болеслава (Кривоустого, князя лядського), місяця листопада в шістнадцятий день». Болеслав сам був нащадком руської князівни - онуком До-броніги-Марії, дочки великого князя київського Володимира Святославича.

Серед нащадків Збислави Святополківни - королева Кастилії і Леона, імператриця всієї Іспанії Рікса Сілезька; королева Арагону Санча Кастильська; королева Угорщини та імператриця Священної Римської імперії Констанція Арагонсь-ка; королі Англії: Едуард І Довгоногий, Едуард II Кернарвонський. Також серед далеких продовжувачів цього древа - класик англійської літератури лорд Джордж Ноель Гордон Байрон.

Блаженна Едігна - цілителька і ясновидиця

Дочка Анни і Генріха І Едігна - шанована свята католицької церкви. Вона отримала високу освіту при французькому дворі. За однією з версій, близько 1074 р. вона втекла з королівського двору, відмовившись від примусового шлюбу. Історики припускають, що дівчина, або вирішила здійснити паломництво до Святої землі, або хотіла відвідати батьківщину своєї матері Анни, князівни київської.

За легендою, в дорозі Едігна бачила сон, в якому голос звелів їй залишитися там, де одночасно задзвонить дзвін і заспіває півень. Передвіщення збулося поблизу с. Пух у Баварії, що в
30 км від сучасного міста Мюнхен (Німеччина).

Едігна оселилася у стовбурі старої липи і прожила в ньому, як черниця в келії, понад тридцять років. Харчувалася тільки рослинною їжею, вела побожний спосіб життя. Навчала дітей читанню і письму. Проповідниці відкрився цілительський дар. Багато років поспіль вона лікувала не тільки місцеве населення, але й худобу; допомагала людям у подоланні хвороб і бід. Володіючи даром яснобачення, допомагала повернути вкрадене та загублене. Слава про цілительку Едігну ширилася по всій Баварії. Коли вона померла, вдячні селяни поховали її у вівтарі старої церкви.

У 1600 р. римо-католицька церква проголосила Едігну блаженною. Мощі святої зберігаються в с. Пух у ніші стіни церкви св. Себастьяна.

Княгиня Добродія - перша жінка-лікар України-Русі

Давньоруська княгиня Добродія (Євпраксія-Ірина) Мстиславна - перша жінка-лікар в історії України-Русі, онука Володимира Мономаха, дочка великого князя київського Мстислава Володимировича і шведської принцеси Христини. Імператриця Візантії.

З молодих років вивчала народну медицину, лікувала хворих (звідси ім'я Добродія). Автор наукового трактату «Мазі» (Алімма) - першої відомої на Русі медичної праці (тепер примірник зберігається у флорентійській бібліотеці Лоренцо Медічі). В основу трактату покладено дані тогочасних наукових рукописів і власних спостережень. Цікаво, що у трактаті немає рекомендацій, пов'язаних із поширеними в медичній практиці XII ст. забобонами.

У 1122 р. була видана заміж за сина та співправителя візантійського імператора Іоанна II Комніна Олексія (р. н. невід. - 28.11.1142) й отримала після шлюбу і коронації ім'я Ірина.

Тепер стає зрозумілим, чому українці завжди так шанували жінку, матір. Адже такі представниці прекрасної половини людства насправді заслуговують на велику пошану, повагу і вдячність від нащадків. Саме такі жінки гідні бути прикладом для усіх майбутніх поколінь.

Частинка їхньої чарівності, краси, духовної сили, віри, волі, любові й мудрості й досі сяє в душі кожної української жінки. Потрібно тільки пробудити це світло, згадати своє героїчне минуле, пишатися ним, пишатися тим, що ми нащадки великого могутнього роду, і усвідомити, що тільки від нас залежить - стане цей рід знову великим чи кане, отруєний шкідливими звичками й засліплений байдужістю, у небуття.

Зоріяна ЛІЗАВЕНКО (Подяка проекту «Українці в світі» за надані матеріали).