З 8 по 12 травня в Криму на мисі Тарханкут проходив 1 -й Міжнародний духовний фестиваль, метою якого було об'єднати людей, що ведуть здоровий спосіб життя на основі відичної культури. Своїми знаннями, традиціями та досвідом на фестивалі обмінювались представники індійської та слов'янської ведичних культур. Ро довое Вогнище Рідної Православної Віри було головним гостем програми фестивалю. Вперше вдалось об'єднати дві культури, які мають спільне коріння, що сягає в глибину віків. Про це розповів «Триглаву» волхв Твердислав Філатов.

- Отець Твердислав, як народилася ідея об'єднання двох культур на фестивалі?

- Спочатку організатори фестивалю планували провести внутрішній фестиваль гімалайської йоги школи Махайога з Гімалаїв Пайлот Баба Джи. Його представництво є в Росії, Україні, в Києві. Асоціація Гімалайської Йоги України вирішила організувати зу­стріч Баба Джи зі своїми учнями з країн СНД. Тому готували програму фестивалю, присвячену індійській культурі і гімалайській йозі.

Але потім у організаторів виникла ідея зробити фестиваль поєднуючим, де буде представлена також слов'янська ведична культура. Слов'янську програм-му організовував Клуб Ведичної Культури «Ярга» з Семиїзу.

Несподівано для всіх за три тижні до самого дійства відмовили у візі Пайлоту Баба Джи, і він при­їхати не зміг. Оскільки вже була проведена рекламна кампанія, люди взяли квитки, все було організовано, фестиваль вирішили все таки проводити.

- Хто ж представляв на фестивалі школу гімалайської йоги?

- Від всеукраїнської федерації гімалайської йоги Пайлота Баба Джи на фестиваль приїхала іі президент Саті Мата Джи з Києва. Зауважу, що вони не кришнаї­ти, а саме учні школи гімалайської йоги. Прибув також гуру лайя-йоги Вішну Дев. Зараз він живе із своїми прибічниками під Нижнім Новгородом, побудував там два невеличкі храми і монастир. Недавно Вішну Дев прийняв Пайлота Баба Джи як свого вчителя, тобто увійшов в його ланцюг учнівської наступності. На фе­стивалі було також багато представників школи йоги з Криму, з Москви, Києва та інших міст України.

- Назвіть представників слов'янського світу. Звідки вони приїхали?

- Слов'янську ведичну традицію представляли голова Родового Вогнища Рідної Православної віри батько Володимир, я та моя дружина жриця Вожена, рідновіри з Феодосії. З Росії приїхав гурт «Сурья Варг», що виконує старовинні пісні та обряди. Приїхав Ста­ніслав Жуков, автор і викладач слов'янської оздоров­чої системи «Білояр». Був представник слов'янського рукопашного бою з Уралу Кармільцев - він у нас нас на першому фестивалі «Сва Слава» чудово проводив вечорки під баян.

- Що відбувалось на фестивалі?

- Фестиваль почався 8 травня спільним обрядом славлення Сонця. На славленні кожен із представни­ків певного учення проводив маленький обряд в за­гальному колі. Подібним обрядом завершився фести­вальї 2 травня - славленням Триглава з боку слав'ян і славленням Тримурті з боку представників гімалайсь­кої йоги. Ці обряди мали об'єднуючий характер.

На другий день відбулася спільна конференція з приводу відичного світу як майбутньої відичної культу­ри, як відичного світу взагалі в світі, а також зокрема в Росії, в країнах СНД.

На конференції виступив навіть учений з Бразилії, який вивчає питання дітей індіго. А також приїхала на-стоятелька суфійського храму з Євпаторії - жінка, якій років за сімдесят! Цей суфійський храм в Євпаторії найдавніший в Європі з тих храмів суфіїв, що збере­глися. Зараз там зробили щось на зразок жіночого монастиря.

Виступили на конференції батько Володимир, я, матінка Вожена, Сати Мата і настоятелі монастиря Вішну Дева. Досить цікаво поспілкувались, обговори­ли багато питань. Потім проводились різні майстер-класи, обмін досвідом.

- Як сприйняли представники гімалайської йоги інформацію про наше Радення Свароже, наші рідновірські традиції, яких ми дотримуємось в Родовому Вогнищі?

- В нас з'явилось відчуття, ніби представники індійської традиції не очікували такої глибини знань, сили наших обрядів, традицій, які у нас збереглись. Вони думали, що тільки вони є носіями знань, і бу­дуть лише нас навчати. Бразильський учений, взагалі, здивовано сказав: «Я навіть не думав, що у вас тут в Україні Веди читали». В результаті багато людей під­ходили до нас і казали: «їздили ми по Тибетам та Індіям, а послухали вас і зрозуміли, що приїхали до себе до дому - ось же воно - відання рідне!»

- А яке враження склалося у вас про наших слов'ян, які практикують йогу та інші індійські традиції?

- Моє особисте враження, що для для слов'яни­на не природно носити індійську одежу, вести спосіб життя, який ведуть індійські йоги. Так, відичні знання - це дуже добре, але все ж таки не випадково, ми народжуємось кожен в своїй країні, кожен у своєму народові. Є ж ще поняття не тільки особистої карми і призначення, так само є карма і призначення народу, якоїсь певної землі, держави. І це теж треба врахову­вати. Комусь випало народитись в Індії, комусь - в слов'янському роді. Тим традиціями і потрібно слідувати.

Під час фестивалю багато людей, які заглибились в індійську традицію, відчули якесь бриніння в душі, відчуття спільного зі слов'янськими традиціями, і в кінці вже й співали наші пісні і обряди разом з нами проводили.

- Так, є багато спільного в індійській ведичній традиції і в нашій, а чим вони все ж таки відрізняються?

- В нас більше проявлений саме родовий момент: поняття роду, сім'ї, поняття розвитку духовного шляху в парі. А там більше практикується напрямок на са­морозвиток особистості. Розмовляючи з монахами Вішну Дева складається враження, що цей світ ніби нечистий, грішний, а от там десь дуже добре, там рай, нірвана, ще щось,

А ми в слов'янській традиції прибічники того, що насправді душа вічна, і ми самі вибрали таку гру цього життя, ми самі обрали цей народ, таку землю, такі умови для народження, щоб грати в цю гру і піз­навати себе, пізнавати в собі Бога. То навіщо ж нам намагатись швидше вийти з цієї гри, якщо ми самі ж і прагнули в неї грати? У нас є розуміння того, що не десь там нам буде добре, а ми можемо тут і зараз на Землі зробити це добре, ту нірвану, той певний рай. Ось це і є невеличкі розбіжності.

Але в загальному ми всі відчули об'єднуючу силу фестивалю. Я думаю, що наступного року фестиваль буде набагато ширшим.

Православа МАКЛАКОВА