Володимир Нечепоренко:

Понад 30 років Володимир Нечепоренко захоплює глядачів Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка своїм акторським талантом. І більше 40 років свого життя він присвятив театру. Драматичний актор, незамінний диктор на телебаченні і коментатор урочистих парадів, дублер іноземних кінострічок, професор і завідуючий кафедрою дикторів і ведучих телебачення Інституту кіно і телебачення Національного університету культури і мистецтв, а до того ж — у минулому солдат Внутрішніх військ.

Цього року Указом Президента народний артист України Володимир Нечепоренко нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня. То ж не дивно, що саме цій людині доля надала можливість зіграти легендарного кошового отамана Запорожськоі Січі Івана Сірка в виставі «Урус-шайтан» Ігоря Афанасьєва. Володимир Макарович розповів «Триглаву», як він відчуває образ свого героя і виражає своє ставлення до нього.

- Актору на сцені доводиться перевтілюватися, влазити в чужу шкіру, адже в більшості випадків погляди, звички, характер актора і його героя не співпадають. Розкажіть, як ви вживалися в роль Сірка?

- Коли Ігор Афанасьєв запропонував мені цю роботу, я відразу насторожився, хоч я люблю історію козаччини, я навіть сина свого назвав Максимом на честь полковника Максима Кривоноса. Свого часу я прочитав «Чорну Раду», «Диво» Загребельного, «Арієв меч». Я чистий украї­нець - арієць вищої касти, як то кажуть. Крім української, в мені немає жодної іншої крові. Я родом з села Золотоноші Чер­каської області. Але я зрозумів, що зіграти Сірка - це дуже серйозна і відповідальна робота. Разом з тим я зрадів. А коли почав працювати, то нічого дивного не сталося, настільки багато було об'єднуючих рис характеру у Сірка і в мене особисто, що мені особливо перевтілюватися й нетреба було.

- Навіть в тій сцені, де Сірко віддає наказ вирізати визволених ним яничарів, які захотіли повернутися в Кримське ханство?

- Я зробив би так само! На той час для Сірка було надзвичайно важливо вчинити саме так. Ціль його життя - зберегти людей на Україні. Йшла колосальна боротьба за чисельність України. Він розумів, якщо відпустити цих людей до хана в Крим, то значить їх втратити. Він вважав, що це зрада.

Я багато читав про Івана Дмитровича. Я вичитав таке, що всі козацькі воєначаль­ники того часу були характерниками: Самойлович, Дорошенко, Суховій, Ханенко, Богдан Хмельницький. Характерник - це людина, яка може передбачати події на певній відстані.

-І володіти магічними речами...

- Так, але це зараз для нас слово ма­гічне - це щось загадкове. А тоді це все було дуже просто. От якщо подивитися, то Сірко був простий, доступний чоловік. Але в результаті - це колосальна тайна! Він за своє військове життя виграв 320 боїв. Це більше, ніж славетний полководець Суворов, що виграв близько 300 баталій. 320 боїв - це не можливо осягнути розумом!

Це була настільки внутрішньо сильна людина, що коли він зустрічався в лісі чи в степу з вовками, він підходив до них і гла­див їх. Вони його не шматували, а навпаки, лизали, тулилися до нього. Він з ними розмовляв. Це були його брати і сестри, перші друзі. Вовки... Це якийсь вищий космічний зв'язок! Сірко все життя був оточений вовками. І завжди рятував вовків, які б не йшли баталії, якщо він бачив вовченят у вогні, кидався в полум'я і ряту­вав. Коли я це уявляю, в мене аж сльози навертаються на очі.

Так от я продовжу свою думку: як показала історія, найсильнішим характерни­ком був Сірко. Як не крути, а для Ханенка, Самойловича, Богдана Хмельницького козацтво - це був просто бізнес. В школі нам викладали, що Богдан Хмельницький - це національний рух і так далі. Скажу вам нічого подібного не було! Козаки во­ювали там, де їм більше заплатять. Є свідчення, що козаки вирізали дітей і жінок, коли йшли на турка чи монгола, так само турки вирізали наших мирних людей. Це час був жахливий!

- Невже не було патріотизму?

- Не було! Тоді до України ставились так само, як зараз. От чи є зараз патріо­тизм? Одні лише розмови! Єдиним патрі­отом тоді був Іван Дмитрович Сірко. Він дбав про національну ідею, про Україну. Ця людина стояла на землі і робила діло. Він захищав людей. Не було тоді слова на­ція. Були просто люди. І козаки навколо нього єдналися, билися, щоб зберегти цей осередок українців. Цей кусень землі рвали на шматки то поляки, то татари, то турки. В Сірка троє синів загинули в боях.

Він не жалував нікого - ні гетьмана, ні Московського царя, він тільки страшенно вірив в Бога. Сірко був відданий Богу до нестями. Коли його привезли до Москви, єдиний, з ким він спілкувався - це з Пітірімом, настоятелем Всея Русі.

Сірка ж весь час спонукали, щоб він склав присягу цареві. Але він цього не зробив. Хоча був через це в страшенній опалі. Єдине, що він погодився зробити - склав особисту присягу на вірність Вірі Православній.

«Присяги ні московському царю, ні польському королю ні турецькому султа­нові не складатиму. Я присягу склав Богу нашому, Вірі Православній, братству Запорожському!» Ось три постулати, яким він служив. Служив чесно!

Сірко нікому не підкорявся. Він чинив так, як йому підказувала совість. Так, він приймав участь у війнах, бо тоді це було для козаків заробітчанство. Козаки були вільні й нікому не підкорялися. Сірко й прославився тим, що ніхто не міг його на­гнуть.

Хмельницький же багато брехав, викручувався, а Сірко чесно йшов до кінця.

Втім, в історії є Хмельницький, а про Сірка ми нічого не чули. Якби ми не ставили цю виставу, я б тільки й знав, що був такий пан Сірко, напів розбійник. Булава його десь в Бельгії. Відрізана рука теж за кордоном. В Америці всі архіви Запорожськоі Січі. Чого вони там?

Ігор Якович Афанасьєв там шукав ці матеріали і понаходив.

На основі історичних матеріалів написав роман, потім п'єсу, і сам її поставив в нашому театрі.

Раніше тема козацтва замовчувалась, історія про козацтво спотворювалась. А зараз ця тема почала висвітлюватись, розкриватись. Вона викликає інтерес. От вже й роман про Сірка, з'явився, вистава така гарна поставлена. Чому саме зараз?

- Бо далі вже нікуди! Наші вожді, не тільки Радянського Союзу, а й незалежної України так забрехалися, що далі вже нікуди! Тому люди почали шукати правду в історії самотужки. Добре що люди мають зараз вільний виїзд за кордон. Як би ми не говорили, але культура збереження історії в Європі набагато вища, ніж у нас в Україні.

Якщо в Софії Київській можна купити землю і побудувати там розважальний центр, то про що ми можемо з вами гово­рити, про яку культуру, історію? У нас вже та немає нічого святого на сьогоднішній день - тільки гроші і сила! В нас немає іпостасі ніякої, на яку б ми могли молитися, ніякого Христа, Бога.

- Тобто образ Сірка може бути зараз духовним керманичем для людей?

- Так. Особливо для молоді. Молоді люди в захваті від вистави. Прийшли мої знайомі на виставу, а потім розповіли: «Виходимо ми із зали, перед нами йде мо­лодий хлопець років 20-ти. Раптом йому дзвонить телефон, він бере трубку і каже: «Я не знаю, як тобі це пояснити, але ви всі повинні це побачити!»

Якось я прийшов в театр, а мені адмі­ністратор каже: «Макарович, йдіть сюди!». Підхожу, вона показує мені баночку - там земля і проросла пшениця. Я запитую: «Що це таке?» «Це глядач з Дніпропетровська привіз з могили Івана Сірка». Я взяв цю землю з пшеницею, привіз до себе на дачу і там посадив.

Православа МАКЛАКОВА