Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 - 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі, військовий і політичний український діяч, до самої смерті, обирався січовиками кошовим отаманом, вважався найуспішнішим оборонцем українського народу. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами. За своє козацьке життя він не програв жодної битви.

Боротьба козацтва проти турецько-татарських орд

Дванадцять разів Запорозька Січ оби­рала Івана Дмитровича Сірка кошовим от­аманом. За кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Україна - Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина - в 60-70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком.

Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загро­жували геноцидом українському народові. Запорозький витязь ставив найпершою й найголовнішою метою кожного походу врятування бранців із полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, осо­биста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.

Іван Сірко був до аскетизму скромним у побуті й глибоко віруючим. На Січі жив у курені, їв разом із козаками з одного каза­на, носив, як і всі, простий одяг. Істори­ки вважали, що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава.

Герой легенд та п'єс

Ще за життя Івана Сірка про нього хо­дили легенди, про його подвиги складали­ся думи й пісні. Знаменитий лист-пародію запорозьких козаків султанові Оттоманської Порти, невідомо коли і ким створений (маємо його варіанти ще з початку XVII ст.), народна пам'ять пов'язала саме з цим легендарним кошовим. На всесвіт-ньовідомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» відтво­рено образ Сірка, хоча про портретну подібність говорити важко - адже до нас не дійшла іконографія героя.

Здобуття «ключа» від Ла-Маншу Перше зі свідчень про діяльність Сірка - історія участі полку запорожців у Тридця­тилітній війні (1618 - 1648) на боці французів. У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Кале. Очолювали цих кондотьєрів полковники Сірко та Солтенко. Попереду їх чекали - облога і штурм неприступної іспанської фортеці Дюнкерк (яку називали «ключом від Ла-Маншу»). Останню неодноразово під час багатьох конфліктів намагалися взяти французи, але все безрезультатно... Козаки «розібралися» з супротивником за декілька днів.

Історики та письменники другої половини XVII століття відзначали військові доблесті Сірка, при чому це робили й ті, які вороже ставилися до визвольної боротьби українського народу. Це стосується насамперед польського хроніста Веспіяна Коховського, який писав: «Страшний він був в орді, бо був досвідчений у військових справах і відважний кавалер... гожий чоловік, вояцької натури і не боявся ані сльоти, ані морозу, ані сонячної спеки. Він був чуйний, обережний, терпляче зносив голод, був рішучий у воєнних небезпеках. Влітку він перебував на порогах, а взимку - на українському пограниччі. Він не лю­бив марнувати час або упадати коло жі­ноцтва, бо раз у раз бився з татарами...» 55 успішних походів

На довгі роки Сірка поглинула боротьба проти Османської імперії та її васалів - Кримського ханства та ногайських орд. Сірко виходив переможцем з десятків анти-османських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного не програв!

Його запорожці наводили страх на все північне побережжя Чорного моря та Крим, неодноразово брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси; татарські матері лякали дітей іменем Сірка, якого називали Урус-шайтан, тобто руський чорт.

1675 року Сірко здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім-паші, які вдерлися на Україну.

1679 року султан Туреччини планував похід на Україну і Росію, окремо на Січ го­тувалось вторгнення 25000 турків. Остання бойова акція Івана Сірка була здійснена за кілька місяців до його кончини. 1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ордин­цями. Повертаючись з походу, занедужав і поїхав з Січі за 10 верств на свою пасіку в село Грушівка (нині село Ленінське Дніпропетровської області). У «Літописі» Самійла Величка читаємо: «...того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко... поховано його знаменито... з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості...не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях... численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир».

Поховали Івана Дмитровича у селі Копулівка.

За матеріалами Інтернет