Часом нам здається, що ми кудись по­трапили випадково. Але, якщо проаналізу­вати всі події до і після цієї випадковості, то стає ясно, що це один з поворотів на чітко наміченому шляху. Хто ж його на­мітив? Часом здається, що це якась вища воля, бо сам би так не придумав. На­справді Рідні Боги ведуть нас, але своїм наміром, своїм серцем, ми показуємо на­прям, куди нам хочеться йти. Саме так в згоді з Вишніми Силами я, щойно приїхавши в Київ, потрапила в театр ім. І. Франка на виставу «Урус-шайтан» і в антракті, на свій подив, зустріла волхва Родового Вогнища Рідної Православної Віри отця Твердислава Філатова. Ніби випадково... А втім, отця Твердислава мені вже багато раз доводилось бачити.

Вперше я побачила цього молодого волхва під час Перунового свята в 2009 році. Він брав участь в обрядових поєдин­ках. І бився з самим головою характерного козацтва, майстром Триглаву Володи­миром Куровським - своїм Учителем. Це була справжня битва титанів, яка справи­ла на мене незабутнє враження!

Потім я бачила отця Твердислава на наших слов'янських фестивалях «Сва Слава» та Купальському. Він брав участь в обрядах разом із своєю красунею дружиною жрицею Воженою. В багатьох слов'янських обрядах особлива роль відводиться подружжю, яке для людей є образом гармо­нійної сім'ї. Це символічний образ Сварога і Лади - ідеального чоловіка та ідеальної жінки. Нам важко осягнути, наскільки ве­личними є ці Вищі Боги, але ми відразу помічаємо їх прояви в гармонійних парах. То ж з кожним роком на наших фестивалях гармонійних пар стає більше - ось як діє просте спостереження за такими подруж­жями, як Твердислав і Вожена Філатови, Володимир та Лада Куровські.

Як журналіст я побувала на одному з семінарів з «Триглаву», який вів Твердислав Філатов. Фотографувала процес тренувань та поєдинків і дивувалась, наскільки гнучким та вправним є кремезне богатирське тіло отця Твердислава. Шпагат, удари, блоки, кидки, перекиди - це все він виконує настільки легко, ніби грає в улюблену гру.

А ще одного вечора козаки, що за­ймались Триглавом в Раштівцях, разом зі своїм учителем Твердиславом Філатовим зібралися на капищі Велеса. Жриця Мечеслава Гой та князь Перунового свята Світовит Ярошевський проводили тут зайняття з Бойового Живоспіву. Учасники надзвичайного дійства слідували за голосом Мечеслави, за ритмом її бубна. Але в один момент вона сказала:

- Зараз хай кожен з вас видає такі звуки, які вам хочеться. Вийте, кричіть, смійтесь - виражайте себе через свій звук, свій голос.

На капищі зчинився страшенний ґвалт. Але серед загального шуму можна було чітко почути виття вовка. Я здивувалась -хто ж це так виє, як справжнісінький вовк. Близько до мене стояв отець Твердислав. Я подивилась на нього у відблиску вогнища, прислухалась і зрозуміла - зараз він був вовком.

Таке саме вовче виття супроводжувало виставу «Урус-шайтан» від початку і до кінця. Вовки були незримим символом вистави. Адже Сірко - означає вовк.

Після вистави ми разом з отцем Твердиславом йшли до метро. Ми обоє були в захваті від побаченого. Безперечно дух самого Сірка перебував на сцені, проявлявся через акторів, впливав на глядача! Але, як на мене, то справжнім дивом було те, що вистава закінчилася, а я йду вулицями сучасного гарного міста поряд з козаком-характерником. І це дає радість усвідомлення: характерне козацтво живе! Як то кажуть, не перевелись ще козаки! Є в Україні сучасні витязі, які виконують своє призначення і відроджують славні традиції козацького брацтва.

- Давайте напишемо про цю виставу і про самого Івана Сірка в газету «Триглав», - запропонував отець Твердислав.

- Так! - Я з радістю погодилась. І мені захотілось написати не лише про Сірка, образ якого виникає із легенд сивої давнини, а, хоч кіль­кома штрихами, показати читачам образ сучасно­го характерника Твердислава Філатова, який мріє відродити Січ і вже багато для цього зробив.

Ще одна чудова випадковість чекала на мене, коли я працювала над цими газетними сторінками. Під час інтерв'ю з народним артистом України Володимиром Нечипоренком, який виконує роль Сірка, в фойє театру зайшов Богдан Ступка.

- Богдане Сильвестровичу, а йдіть-но сюди я вас познайомлю з цією людиною, в нас тут така цікава розмова відбувається - про Сірка! - покликав Ступку мій співрозмовник.

Богдан Ступка поспішав, для нього було несподіванкою запрошення до роз­мови. Але все ж таки, він до нас підійшов і протягнув мені руку.

- Давайте я вас просто обійму! - ска­зала я і привіталася так, як ми робимо це в Родовому Вогнищі, розкриваючи свої обійми, притуляючись один до одного серцем.

- А ви Володимира Макаровича теж так обіймали? - весело запитав Ступка.

- Ще ні, але вже готова це зробити! - посміхнулась я і обійнялася з Нечипоренком.

Моє серце відчуло, що це не випадковий момент. Душі цих двох сучасних лицарів, а саме такими вони є в Україні, дають мені благословення. І дух Сірка, про якого ми так багато говорили, мабуть, теж якимось чином був тут присутній і надихав нас на те, щоб ми своєю творчістю, своєю працею пробуджували звитяжний козацький дух українців.

Православа МАКЛАКОВА