Рубрики газети:


Новини, події
Рідна Віра
Родознавство
Козацтво
Суспільство
Пізнай себе
Традиції, побут
Анекдоти
Байки
Прислів'я
Опитування
Альбоми
Різне


 Номери газети:



 Меню користувача





 Опитування



 Підписка на газету!


 Наші друзі:




 


Покон Рода


 Наша кнопка:

 Лічильник:




Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
 

Миклухо-Маклай — нащадок запорозьких козаків

 Категорія: Характерне козацтво \ Переглянуто: 1920
 

Ще в середині XIX століття більшість інтелектуалів "цивілізованого світу" були упевнені, що "біла" раса створена Господом Богом або природою для панування на Землі. А вже припустити, що якісь папуаси з далеких тихоокеанських островів можуть порівнятися по розуму з європейцями, міг тільки божевільний. Чи дуже смілива людина. Ним виявився Микола Миколайович Миклухо-Маклай — нащадок легендарних запорозьких козаків, видатний учений, чиї наукові інтереси охоплювали багато сфер людських знань: етнографію, філософію, біологію, географію. Він одним з перших наважився стверджувати, що "дикуни" гармонійніше співіснують з природою, краще погоджують свої фізичні і духовні потреби з навколишнім світом, ніж білі "пани". Миклухо-Маклай залишив після себе численні щоденникові записи, в яких він висловив свою думку на питання, що й досі хвилюють людство. Пропонуємо деякі з цих записів читачам «Триглаву», як теми для роздумів.


uploads/news/227/clip_image020.jpg


Про закони суспільного розвитку

Якщо природа в усьому підпорядкована вищій суспільності, та керується законами природного розвитку, а людство - частина природи, то чи існують закони суспільного розвитку? З чого вони випливають? Не можна ж стверджувати, що все наше життя - ланцюг випадковостей. «Люди вигадали ідола випадковості, - говорить Демокрит, - щоб використовувати його як причину, прикриваючи власну нерозважливість».

Насправді, якщо б нами керував цей ідол, у світі людей панував би хаос. Проте, ми спостерігаємо більш-меньш розумно влаштовану систему сімей, родів, націй, держав. З давніх-давен існували й існують типові для всіх народів правила розподілу праці, ку-півлі-продажу, майнових і правових відносин, незважаючи на те, що багато народів розвивалися окремо й не мали жодного впливу один на одного (наприклад, не мали зв'язків зі світом доколумбівські держави ацтеків та майя).

Існує однаково притаманна всім народам потреба пізнавати, а отже, - потреба просвіти, основні педагогічні принципи якої крізь подібні, хоч ніхто не наважиться сказати, що вчителі стародавньої Греції чи Єгипту запозичили педагогіку від ранніх індусів або китайців, чи навпаки, співзвучно з потребами людства кількість та якість обдарувань, численні збіги в галузях винаходів та наукових відкриттів, добро і зло, що врівноважують одне одного, виникнення і подібність релігій, схожі міфи. Зрештою, суспільні та державні формації, відповідні рівням цивілізації, неминучість культурних і соціальних революцій, що супроводжують їх і рішуче змінюють всю політично-економічну систему світу.

Чи можливо, відкинувши ствердження церковників про те, що все суще виникає та існує заради якоїсь, наперед визначеної творцем, мети, припустити протилежне: що все це випадковість? Якщо ж неможливо, то Демокрит має рацію, а це означає, що відкриття законів суспільного розвитку - найголовніше із завдань практичної філософії. Лише знаючи їх, озброївшись не добрими намірами, а наукою, можна вчасно приступити до чергової перебудови світу та провадити її з найменшими збитками і без ризику ще раз підтвердити платонівську схему історичних повторень.

Чи може розум перемогти пристрасть? Безперечно. А чи можливо, щоб розум був у всіх однаковий? Неможливо. Отже, неможливо урівняти людей. Безглуздо робити революцію, яка перетворить людей на однорідну отару двоногих.


Про щастя

Щоб народжувати власні ідеї, спершу треба накопичити чужі та освоїти мистецтво порівняння.

У моєму становищі дослідника, який поставив перед собою мету довести світові, що всі люди - люди, та унеможливити саме прагнення виправдовувати колоніальні захоплення, грабіж та насилля, першою умовою для цього є почуття відповідальності перед усім людством, однаково неупереджене ставлення до всіх народів і рас, бо в іншому випадку мене звинуватять у необ'єктивності, й усі мої старання виявляться марними.

Я зрозумів, що суть щастя для мене як індивіда не в повсякденному побуті чи досягненні почестей та слави, а в отриманні відповіді на таке життєве завдання, вирішення якого дає людині відчуття та ясне усвідомлення виконаного обов'язку.

Найчастіше засмучує не відсутність щастя як його зазвичай розуміють, а задоволення прожитим днем. Я давно взяв за правило подумки повертатися вечорами до справ дня, що минув, і нерідко я докоряю собі, що зробив не стільки, скільки зміг би, якби розумніше розподілив свій час.

Щастя ж, я переконаний, повинно увінчувати життя. Тоді прагнення до нього наповнить усе життя людини сенсом боротьби і завершиться торжеством перемоги. Боротьба та перемога - ось те, що, як мені здається, становить суть життя, яка на схилі літ дає можливість сказати: я жив не звичайним споживачем, не байдужим обивателем, не егоїстом, що загруз в ницій користі, а творцем, спрямованим до ідеалів, людиною, яка усвідомила та виконала свій обов'язок. Можливість із спокійною совістю проголосити такі слова і є щастя, як я його для себе розумію.


Про обов'язки людини

Обов'язок людини, якщо не вдаватися до дрібниць і відкинути все другорядне, полягає, на мій по-гляд, утому, щоб:

а) вчасно визначити своє призначення та свої можливості;

б) вибрати та вирішити завдання, відповідно до своїх здібностей і всіх запасів життєвих сил, якими наділила тебе природа;

в) продовжити життя, тобто виростити нащадків, забезпечити їм можливість увійти в плідне життя з меншими труднощами, аніж виходив ти, бо завдання кожного нового покоління складніші й, відповідно, потребують більшого розумового та фізичного навантаження, а запаси життєвих сил у батьків і дітей приблизно однакові. Тож якщо на першому етапі життя, тобто в період становлення, синові знадобиться стільки ж зусиль, стільки у цьому віці віддав його батько, він не зможе виконати все, що йому призначено. Йому просто забракне сил. Сенс же буття - в прогресі, тобто в успішному вирішенні завдань часу.

Якби діти своїм інтелектуальним розвитком не перевершували батьків, і не були підготовленні до вагоміших звершень, прогрес призупинився б і людство незабаром знову опинилося б у дикунстві, оскільки все, що вже здобуто, яким би величним та непохитним воно не здавалося, поступово старіє і рано чи пізно повинно вмерти, щоб матерія, повернувшись до первозданного стану, знову могла розпочати свій споконвічний кругообіг у більш вдалому варіанті. Така закономірність природи. Рух, безперервний рух, поки Сонце випромінює на Землю потоки енергії, надлишок якої, щоб не зруйнувати планету, потребує постійного виходу, постійного механічного навантаження, тобто праці.

Плоди цієї праці - еволюція всієї земної кулі, усього розмаїття рослинних форм та всього живого. І скрізь, куди не поглянь, відбувається безперервний процес природного відбору, безперервний рух на шляху розвитку та удосконалення. Все, що існує на Землі та в усьому Всесвіті, - у постійному русі: цей рух скрізь і завжди підпорядковується невмолимим законам доцільності, тобто удосконаленню доброго в краще, кращого - в найкраще. Якби не було цих законів, у природі панував би хаос.

Ми, люди, - частина природи і, отже, підпорядковані тим самим законам. Матерії, доки вона лише речовина, для всіх її перетворень, тобто руху на шляху розвитку, дана енергія, а людині, як завершеному витвору природи, - здатність мислити, що, звичайно, теж є продуктом діяльності тієї ж енергії, однак продуктом незрівнянно вищого ґатунку. Людина, наділена розумом для розуміння суті речей, може так чи інакше впливати на природу, яка породила її, може руйнувати або покращувати створене нею.

Ось чому в людей виникло почуття обов'язку. Воно не надумане, а випливає із самої суті життєвих процесів і продиктоване тим самим місцем в природі, яке зайняла людина.

Суть обов'язку полягає в тому, щоб людина не рубала гілку, на якій сидить. А в міру своїх сил сприяла загальному напряму прогресу. Мета прогресу, якщо поглянути на нього з позиції матеріаліста, - не лише повна влада людини над природою, а й повна гармонія між людиною та природою і в решті-решт

- найгармонійніше людське суспільство, де не лише пануватиме соціальна справедливість, що безсумнівно та безумовно відбудеться, а й кожному стануть зрозумілими чудові слова Чарльза Дарвіна: «Усвідомлюючи себе живою істотою, яка бачить, чує, відчуває та мислить, я проймаюся благоговійною повагою до творчих сил природи, які створили це чудо із чудес - людину».


От для чого потрібно ростити синів. Я вважаю, що виростити сина, спроможного вирішувати завдання свого часу, не менш відповідально, ніж визначити своє призначення та виконати взятий на себе громадянський обов'язок.


Про рай і працю

Що таке рай? Давнє місце, де панує вічний достаток і немає ніякої потреби в творчій праці. Невже це так чудово?

Окрім того, що неробство неприродне для людини, воно ще й понад усе згубне для неї. Праця, якщо її не перетворюють на насилля, - не обтяжлива повинність, а життєва потреба. Вона необхідна людині так само, як їжа, вода та повітря. Необхідна тому, що ми створені та прагнемо залишатися людьми; основна ж риса людини, яка відрізняє її від тварин, - розум, який без праці не може не лише розвиватися, а й існувати.

Будь яка нормальна праця - це пізнання, дієвий пошук того, у чому людина відчуває потребу. Немає потреби дієвого пошуку, отже, не потрібні й будь-які розумові зусилля, а тому не потрібна й людина з її спроможністю мислити.

Праця породила, розвиває й удосконалює розум; він же, розум, у свою чергу породжує працю, і це не його примха, а необхідність, викликана не так бажаннями певного суб'єкта, як інстинктом самозбереження мозку, що закладений в ньому природою для збереження мислячої істоти. Якби розум не був зайнятий ніяким доцільним пошуком, він виявився б зайвим і, безперечно, загинув би, бо природа зберігає лише доцільне, необхідне для підтримки загальної гармонії Всесвіту.

Та продовжимо розмову про райські кущі. Що вони нам обіцяють? Виявляться, лише роль ситого нероби. Отож, людину, за всю її праведність, обіцяють поставити на шлях деградації, тобто повернути той період, коли вона була женцем, а не сіячем? Це повернення до дикунства, а якщо поглянути глибше - то й повернення до тваринного способу життя.

Кажучи загалом, рай, якщо припустити, що він таки існує, та розглядати його з позиції матеріаліста; це такі «прекрасні» кущі, під шатами яких людину мають намір перетворити на худобу.


Про призначення людини

Навіщо створені ми, люди, яке наше призначення? Нажаль, відповісти на це питання з цілковитою впевненістю важко, проте я вважаю, що наше призначення полягає у тому, щоб, пізнаючи механізм душі, стверджувати його, як шедевр Всесвіту. Не випадково, а закономірно людина прагне до прекрасного, шукає шляхи його створення. Життя ж у своїй основі є прекраснішим від найпрекраснішого, найвищій шедевр.


Пізнати життя, усю механіку Всесвіту - ось, на мій погляд, наша мета.


Досьє

Микола Миклухо-Маклай народився в 1846 році в Малині Житомирської області. Його прапрадідом був Степан Макуха на прізвисько Махлай, який став хорунжим війська запорозького і царською милістю дворянином за кмітливість та героїзм при облозі Очакова. Степан змінив прізвище Макуха на Миклуху, а замість Махлай став писати Маклай. Так з'явилося прізвище Миклухо-Маклай.

Охрим Макуха (прадід Степана) був курінним отаманом у Війську Запорозькому. Із розповідей про нього Микола Гоголь створив образ Тараса Бульби. У своїй повісті письменник використав слова, які передавалися Миклухами з роду в рід. Коли Охрим власноруч страчував свого середульшого сина за зраду та смерть молодшого, він сказав: «Немає уз, святіших за братство! Батько любить своє дитя, мати любить своє дитя, дитя любить батька й матір. Однак, це не те, браття: любить і звір своє дитя. Поріднитися ж душею, а не по крові, може лише людина».

Якості витязя з козацького роду дуже яскраво проявлялись в повному пригод житті Миколи Миклухо-Маклая. Ось, наприклад, епізод з його першого походу в місцеве село Горенду в Новій Гвінеї. Папуаси не хотіли бачити у себе чужака. Над головою мандрівника свистіли стріли і списи. Потрібний був якийсь неординарний хід. Микола Миколайович сів на землю, розв'язав шнурки черевиків і... заснув. Вірніше, змусив себе заснути. Прокинувшись, він побачив обличчя папуасів, що мирно сиділи поруч. Прибулець так само незворушно піднявся, надів взуття і пішов додому.

Відтоді аборигени вирішили, що біла людина безсмертна, якщо зовсім не боїться померти.

Як я розумію, іншої розради в християнстві та й всі інші релігії нікому не обіцяють. То навіщо ж їх поширювати? Щоб слідом за місіонерами йшли солдати і різного роду колоністи, позбавляючи остров'ян останнього.


 

З книги Марії БОЙЧУК «Витязь гуманізму»

 
Автор: admin 10.08.2011,
Версія для друку     

Комментарії

Немає коментаріїв
Логін: Гость
Повідомлення:
Підтвердження кода безпеки
Код безпеки:
Введіть код:*
 
 
Дозволяється та вітається передрук матеріалів
з посиланням на джерело.


http://gazeta.triglav.pro ® 2010
 

Передплата на газету.

Відновлення видання віснику Характерного козацтва - “ТРИГЛАВ”. Відтепер газета є щомісячна і може бути отримана через пошту. Підписатися на “ТРИГЛАВ” просто - завітати до найближчого поштового відділення та оформити підписку.
                   Підписний індекс газети "ТРИГЛАВ" 49069
Підписка в будь-який час - підписатися можно на номери на наступний місяць і до кінця року. Дивіться інформаційний лист №2 (вклеєна вкладка до «Каталогу видань України на 1 півріччя 2010 р.»).  Газета виходить українською мовою.
 
Сторінка згенерована за 0.0176 секунд та 9 запитів до бази даних за 0.00051 секунд
Copyright ©2007-2020 by Kasseler CMS. All rights reserved.

Вы можете купить часы как известных брендов, так и недорогие китайcкие часы.