Всім нам з дитинства відомі прості і зрозумілі істини — рідна земля, рідна мати, рідні діти, рідна мова тощо.

І все це є цілком зрозумілим. Рідна земля - це та, де ти народився і в якій лежать сотні поколінь твоїх предків. Рідна мати - це та жінка, яка тебе народила. Рідні діти - це ті, яких ми породили. Рідна мова - це мова наших кровних предків.

Ба, навіть сьогодні, коли реально російськомовними є 50% України, українську рідною назвали 68%. Соціологи дивуються і вчать нас, мовляв, «що ж ви такі нерозумні? - Рідна мова - це та, якою ви говорите з дитинства, а не та, якою мовили ваші предки». Але ми не приймаємо такої «правди», бо то безглузда правда, правда тимчасова, лихварська.

Де б не народився Слав'янин, рідна земля у нього буде одна. Й мати рідна - одна, і діти - одні, і мова - одна.

Але щось стається з нами, коли нас запитують про рідну віру. Більшість українців добре замисляться, перед тим, як відповісти на це питання. Чому?

Та, власне, тому, що ще на підсвідомості ми не сприймаємо христосіянство (християнство) за рідну віру. Десь на Генетичному рівні засіли спогади про те, з
якою великою кров'ю утверджувалось христосіянство на Русі-Україні.

«Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде».

Князь київський Володимир Святославович, Літопис Руський, 6496 (988) р.

Тож, аби відповісти і поставити крапку в питанні Рідної Віри, визначимось з тим, що ж, власне, є рідним.

Прикметник «рідне» походить від іменника «рід». Родом же зветься кровно та духовно споріднена спільнота людей. А відтак, рідна земля - це земля, з якою ти пов'язаний кровно й духовно.

Рідна мати - це та мати, яка народила та сповила (кров та дух). Рідні діти - це ті, яких ми породили, та які виконують наші заповіти. Рідна мова - це та, якою мовили наші кровні предки, і яка допомагає нам єднати народ в одне ціле, виступає засобом єднання сучасників, предків і нащадків. Отже, ми з'ясували, що прикметник «рідне» використовується в тих випадках, коли хочуть позначити кровну та духовну єдність.

Віра. Щоб зрозуміти, що означає це слово, варто звернутись до Орійської мови, мови Волхвів, тобто тієї, якою говорили в давнину усі білі народи. Сьогодні найближчим до «Віри» в нашій мові є слово «Ирій», чи як зараз кажемо «Вирій». Вирій - це Слав'янське Небо, місце звідки прибувають душі наших дітей, це сам Сонце-Дажбог, від якого ми походимо. Але Сонце особливе - весняне, бо саме навесні птахи прилітають з Вирію і «приносять» діточок, зачатих на Купалу.

«Віра» - означає «в Ирій», «шлях у світ Богів і Предків». А оскільки Дажбог дав нам не тільки життя, але і знання, то ми ще кажемо Віра-Віда - «Сонячне знання». «Ір», «ор» чи «яр» (в залежності від діалекту того чи іншого білого народу) це молоде, весняне сонце. Тому ми і називаємо сонце народжене 20 березня - Ярим, Ярилом, а от італійці загалом весну називають «ргіта vera».

Не зайвим буде нагадати, що в мові Оріїв (мові наших далеких предків), які вимандрували в Індію, слово «віра» стало синонімом нинішнього «муж», «богатир», «герой». Засновника однією з індійських релігій (джайнізму) названо Мага Віра, що перекладається як «Великий Герой», «Могутній Муж».

Наша Рідна Православна Віра є незмінною в основі свого світобачення, у прямуванні до глибинного пізнання Бога-Богів - Рода Всевишнього. На різних точках визначеного Числобогом шляху (часу) Рідна Віра приймає вигляд відповідний періоду Доби Сварожої (Ніч, Світанок, Полудень, Сутінки). Тисячу років тому, ще перед запровадженням христосіянства, Слав'яни (так само як і ми, сучасні рідновіри) вважали себе невід'ємною частинкою ПриРоди, вшановували і обороняли її; славили Рідних Богів і Предків; сіяли зерно та випасали худобу; боронили від чужинців рідну землю, мову та віру; приносили безкровні пожертви Богам; відзначали веселі й величні свята, що випливали з руху Сонця, Місяця, Зірок та сили життя в ПриРоді; навчали Відам народи світу; вважали себе нащадками Єдиного, Багатопроявного та Многоназивного Бога - РОДА. Атому звали один одного РОДичами.

Отже, Рідна Віра - це шлях в Ирій, сонячний шлях до Бога, до духовних знань (Віди), який вказали, вимостили та передали нам наші кровні Предки.