Сьогодні інтерес наукових кіл релігієзнавців до відродження і активного суспільного проявлення етнічної віри (Рідної Віри) у різних народів є незаперечним.

Особливо це стосується України та її витокової, прабатьківської — Рідної Православної Віри (Відичного Православ'я, Рідної Віри).

Нажаль, багато сучасних науковців, які досліджують українську (слов'янську) етнічну релігійну традицію, не будучи її сповідниками описують її ніби "з боку" не розуміючи її основ. Тому вони просто не можуть глибинно відчути, а отже, і усвідомити головного - самої суті Священного Звичаю-Покону, який лежить в основі кожної етнічної релігії та Рідної Православної Віри українців - русин і в зокрема.

Не пройшовши циклу обрядів та посвят, писати про етнічну віру це все одно, що писати про тонкощі процесів квантової фізики, не будучи фізиком. Найбільш змістовні і варті довіри праці, що до традиціоналізму були написані людьми, які так чи інакше були посвячені у традицію: це Рене Генон, Мірча Еліаде, Юліус Евола та інші. Саме вони науково доводять, що народні звичаї і світоглядові уявлення (Віра) це не мода, а тисячоліттями вироблений механізм самозбереження народу. Більше того - це Божий Дар, Священне Призначення кожного народу. Саме тому, у кожного народу є його витокова Рідна Віра.

З плином часу жива традиція сповідування Віри, може дещо видозмінюється в назві, зовнішній формі, атрибутиці та інших не головних деталях, зберігаючи при цьому внутрішню суть Священного Звичаю недоторканим. Тому що звичай - це вроджена (архетипова), підсвідома форма сприйняття дійсності, яка відшліфовується протягом усієї історії розвитку певного народу.

Атому, щоб звичаєвість, а отже рідна релігійна традиція загинула, потрібно щонайменше повністю змінити умови життя того народу, над яким ставиться подібний експеримент. Наприклад, змусити хліборобів жити абсолютно і повністю за рахунок мисливства (або навпаки) та ще й вивезти їх для цього на нові землі. Та навіть зробивши це, через тисячі років залишаться люди, які володіють знаннями про попереднє життя народу, його обряди і звичаї. Таким чином традиція (Віра-Віда Праві), хоч і у викривленому вигляді, та все одно залишиться.

Саме внаслідок цього феномену христова віра, незважаючи ні на що, не змогла побороти правдиву, відичну Прабатьківську віру. В Україні етнічні релігійні звичаї Рідної Віри збереглися у так званому "двоєвіррі" християнської ортодоксії (православ'я - вкрадена у слав'ян назва нашої віри). Щоб абсолютно і повністю знищити звичаєвість нашого народу, нас потрібно було би асимілювати у середовищі іншого народу або знищити фізично.

Цього протягом історії України-Руси не відбувалося. За всіма антропоморфічними ознаками і археологічними залишками минувших культур, які жили на нашій території, українці є прямими нащадками культурної і релігійної традиції оріїв-трипільців, скитів-сарматів, антів, русів тощо.

Незмінність основ обрядовості і вірувань українців можна добре побачити на основі кандидатської дисертації кандидата історичних наук Олександра Босого. Він на базі аналізу сотень обрядів, які залишилися у побуті сільського населення України, порівнявши їх з Бідами (священними текстами, які залишили по собі наші пращури орії-трипільці в Індії), обґрунтовано довів їх подібність, а багато у чому і повну тотожність.

Окрім того, у самому розумінні сутності Священного Звичаю (покону, традиції) закладено те, що він розвивається циклічно, а відповідно має свої піки розвитку і занепаду. Подібно до того, як на Купала (літній сонцеворот) Сонце знаходиться найвище, а на Коляду (зимовий сонцеворот) найнижче. Ідея смерті і воскресіння (відродження у новій, вищій якості) Бога, Природи, Людини, Звичаю є основою етнічного віровчення українського народу.

Вони добре прослідковуються на прикладі Сонця-Дажбога, який народжується як Коляда-Божич і символічно "вмирає" як Мир (Сивий Яр, Осінній Світовид). Так само і Священний Звичай відання-славлення Права русів-українців вічно живе, символічно "вмирає" і народжується оновленим на новому етапі розвитку народу. Взагалі, не віруючим людям важко усвідомити те, що для рідновіра (українця-русича) є незаперечним фактом, а саме те, що ми є Онуки Дажбожі, наша традиція започаткована Вищими Сутностями у Вищіх планах ( на небесах), а отже "звичайними" людьми зруйнована чи якось реформована бути просто не може!

Традиція Духу - поняття священне, сакральне і не вписується у рамки матеріального світу. Людська істота не досконала, тому її мислення схильне догматизуватись і закостенівати, накопичуючи "зовнішні форми", втрачаючи глибинне (внутрішнє) розуміння Прави (Світу Богів, Закону Божого у поконі Рідної Віри). Тому час від часу потрібна очистка підсвідомості, яка протягом життя однієї людини відбувається в обрядах варнових і вікових посвят (ініціації), а протягом життя людства у циклічних геокліматичних і соціальних змінах. Протягом яких Священний Звичай-Покон відання-славлення Права розвивається і занепадає.

Ці багатотисячолітні цикли у слов'янській традиції розуміються як велетенська Доба, яка має у собі Південь, Північ, Сутінки, Світанок тощо, або як індоєвропейські Юги. Ці назви у загальному позначають одне і те ж, та є частиною єдиної традиції о р іїв - русі в-у країн ц і в на різних етапах. Тому ми, сучасні рідновіри, вважаємо їх взаємозамінними. У несприятливу пору (Сутінки - "Ніч" Богів, Калі-Юга) розуміння (відання) Звичаю, а отже і Права, зводиться до мінімуму, та пряма священа спадковість (Радення Свароже) ніколи не втрачається. Саме завдяки спадковій передачі Дару Відання і Зцілення - вміння спілкуватись з Божественним Світом та зцілювати Божим Духом, зберігається Свята Віра-Віда Праві та Священний Покон.

Щодо письмових джерел української етнічної віри, то хочеться нагадати пріснопам'ятне "поруйнуйте жертовники їхні". Християнська церква протягом свого панування на теренах України-Руси ретельно нищила усі писемні пам'ятки і літописи прадавньої Віри та оголосила її «дикістю». Це було зроблено тому, що наша Рідна Віра - це була віра знань, тобто Віда. Знань про всесвіт, природу і буття. Ці знання робили нас здоровими, щасливими та непереможними.

Ще сьогодні є досить пам'яток древньої віри, які знаходяться у спецхранах України, Росії, Ватікану. Навіть з того, що є широко відомо, джерел для "письмового" свідчення про традиції є більше ніж досить. Про це не прийнято говорити, але обізнана людина повинна знати, що Рама, Заратуштра, Одін, Будда, Шаян, Силенко це наші кровні родичі. Не зважаючи на те, що вище названі духовні провідники мали певні відмінності у розумінні Бога, так чи інакше вони належать до арійсько-словянської крові і території (що можна підтвердити документально), а отже і традиції.

Усі вони несли людям єдину і бага-топроявну Віру-Віду, основою якої була і буде саме наша земля. Отже, для відродження нашої Віри, ми маємо повне право на весь той духовний спадок, який вони по собі залишили. Тому сьогодні Рідна Православна Віра багата Поконом, Рігведою, Авестою, Трипитакою, Велесовою Книгою, Еддою, Словом Птиці Гамаюн, Голубиною Книгою, Вірою Предків Наших, Мага Вірою та іншими книгами, які розуміються сучасними рідновірами як священні надбання духовної спадщини нашого етносу на різних етапах і місцях його розвитку.

Окрім того, завдяки тому, що християнська церква, прагнучи залучити до своїх лав якомога більшу кількість русичів, "запозичила" майже усі свята і обряди Віри Предків. Тому сьогодні православні Волхви Родового Вогнища мають достатньо матеріалу для нового розвитку і утвердження Рідної Віри, досліджуючи так зване "двовір'я".

Звичаї, які збереглися у побуті звичайного українського селянства та шляхти (козацтва зокрема), вище означені праці, етнографічні дослідження, перекази волх-вівських, знахарських, характерницьких родів, а головне - відання (знання) Законів Права, які формують єдину систему і узгоджують між собою різні варіанти трактувань і вірувань Священного Звичаю, є тією основою, яка дозволяє упевнено стверджувати про неперервність і цілісність рідної традиції.

Часто доводиться чути від малоосвічених людей, що рідновіри є "язичниками", а відповідно етнічна віра русичів е "язичеством", тому тут хотілося би звернути вашу увагу на наступне.

По-перше, наші предки ніколи не називали себе язичниками, а навпаки, вони самі називали язичниками усі інші племена і народи, які жили не по Праві (не по Божому Закону) та не знали родового (варнового) устрою.

Наприклад, у Велесовій Книзі на дошці 5-А, 2 пишеться "Язичників іллірійців було багато, там осіли і стали огнищанами", на ДОШЦІ 5-Б "отож ці язичники (народ, плем'я) повернулися до півдня і самих залишили нас", на ТІЙ же ДОШЦІ "тут була січа велика - язичники і костобоки билися із злодіями і крадіями худоби нашої". Таким чином, Велесова Книга переконливо свідчить, що "язичниками" називалися усі інші, а не ми.

На жаль, існують люди, які цілеспрямовано фальсифікують як сам переклад Велесової Книги, так і розуміння поняття - язичник. Тому, всім, хто хоче сам у цьому пересвідчитися, краще дивитися на не перекладений текст. Незаангажований дослідник знайде у Велесовій Книзі ще багато місць, які красномовно доводять цю просту істину.

По-друге, коли християни «вогнем і мечем» хрестили Русь, вони запозичаючували релігійні поняття русичів, відповідно "привласнили" і слово "язичник", почавши називати так етнічні віри інших народів, це ще не означає, що самі сповідники етнічних релігій повинні себе так називати. Для прикладу, ми називаємо німців - німцями, але самі вони себе називають - дойч. Отже, з точки зору елементарної поваги до релігійних переконань інших людей, рідновірів слід називати рідновірами, а не "язичниками", наприклад індуїзм чомусь називають індуїзмом, а індусів індуїстами, а не якось інакше.

Ми не проти, якщо сповідників прадавньої релігії Слав'ян будуть називати, наприклад, Слав'янами замість того, щоб навішувати на них назви які стали ярликами. Більше того, до сьогодні усі знають слав'янський військовий термін «взяти язика», тобто полонити ворога, аби він дав потрібні свідчення. Отже, «язики, язичники» - це завжди були чужі люди, не наші. Тому дивно: коли своє називається чужим, а чуже своїм. Наприклад, людина, яка називає себе - греком (греко-католиком), торочить комусь про Україну, називає себе патріотом, але молиться на Ізраїль через Рим!? В той час коли самі євреї їдуть в Україну в Умань і говорять, що для них немає більш святішої землі...

По-третє, ми, як і тисячу років тому, віримо в єдиного і багато проявного Бога Рода, який як однина проявляється своїми іпостасями та проявами - Рідними Богами. Таким чином, ми рідновіри називаємось так, бо віримо у Рода Всевишнього, так само як віруючі у Будду називаються буддистами, віручи у Христа - християнами, у Магомета - магометянами и т.д.

Наостанок хотілося б пояснити: майже усі українці, змалечку виховувалися у віданні Прави (в традиціях Рідної Віри), можливо, навіть самі цього не підозрюючи. Зростаючи серед величезної кількісті народних свят: Коляда, Стрітення, Масляна, Великодень, Рахманьський Великдень, Зелені Свята, Обжинки і т.д - ніхто навіть не замислюється, що це рідні свята і до чужої віри насправді відношення не мають (тобто штучно нею привласнені).

Зростаючи у світі народних прикмет, засторог, правил поведінки, родових традицій, для пересічного українця так і залишається не помітним, що саме це і є його жива Віра - Звичай, яка немає жодного відношення ні до Ізраїлю, ні до Риму, ні до християнської Москви.

Найбільша кількість прадідівських звичаїв, розуміння природи, здатності до волхвування-ворожіння збереглось у волховських и знахарсько-характерницьких родах. Це сьогодні проявляється здібностями до духовного цілительства та знаннями слав'янських відичних практик здорового способу життя. Тому переважна кількість родових носіїв древньої традиції є вихідцями з сіл, окрім того, як показує досвід, ці села завжди знаходяться поблизу прадавніх капищ (святилищ) Рідних Богів. Хоча сьогодні ми бачимо звротній процес. Велика кількість горожан - молоді, людей середнього віку, справжніх патріотів або просто мислячих людей - сміливо скидають з себе облуду тисячолітнього рабства чужовірря, повертаючись до справжньої Святої Віри Предків.

І це не дивно, адже сам Всевишній Бог, Мати-Земля, Природа не дає нам забути, хто ми і якого батька діти. Грядуть часи лихоліть, тож лише повернення до Святого Вогню Родового Вогнища захистить від Темряви, яка найбільша саме перед Світанком.

Більше того, для тих, хто перебуває у єдності з єдиним і багатпроявним Богом - Світанок вже настав! Тому сьогодні, у громадах Рідної Православної Віри люди позбавляються від хвороб, вирішують сімейні конфлікти і творять щасливі багатодітні сім'ї, живуть у достатку відкинувши тютюн та алкоголь, творячи Божий Світ на землі. Чужородці, чужовірці натомість насправді, ще нікого не врятували і «не спасли», тож повертайтаймося до Рідної Оселі і Прабатьківського Звичаю!