Шановні читачі, у цьому номері ми продовжимо розглядати суперечності Біблії, аби кожна свідома людина могла зрозуміти, що ця ідеологічна книга, твір малоосвіченої людини і до Всевишнього Бога не має жодного відношення.

.....«І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі» (Буття. Гл. 1 ст.26-28).

Відпочиваючи на сьомий день після шестиденного творення світу, Господь Бог помічає: «/ не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю. І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю» (Буття, Гл.2 ст.5,6)????.

Незрозуміло куди подівся рослинний світ, сотворений на третій день, і чоловік із жінкою? І чому нічого не росло, коли земля була насичена вологою? Попри всі суперечності біблійного тексту, зважаючи на те, що Бог творив «матеріальний світ» спочатку, в цілому все йшло біль менш природно і логічно. Але чогось цей напрям розвитку подій не набув свого продовження у святому письмі. Біблійний бог, мов би злякавшись свого рішення, бо надто вже «наблизив» людину до себе за своїми можливостями, ні з того, ні сього все переіначив.

«І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею. І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і там осадив людину, що її він створив. І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра ізла...

І взяв Господь Бог людину, і в едемському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала. І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра і зла - не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш». (Буття. Гл.2 ст.7-9, 15-17).

Замисел Божий щодо появи першої людини виглядає як цілком прагматичний, підприємницький проект - треба ж було комусь доглядати за едемським райським садом ?! Причому, біблійний бог з висоти своєї величі все ж таки відчуває свою обмеженість та слабкість, і, начебто побоюючись конкуренції, обмежує створену людину в розвитку - забороняє їсти плоди з дерева Пізнання Добра і Зла. Тобто пізнавати світ у його багатопроявності (адже принаймні вже є день і ніч - світло і темрява), далі він проявляє ще більшу непередбачливість.

«І сказав Господь Бог: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього». І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів... Але Адамові помочі Він (Господь Бог, прим, авт.) не знайшов, щоб подібна до нього була. І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, - і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама... І були вони нагі обоє, Адам і жінка його, і вони не соромились» (Буття Гл.2, ст. 18 - 22, 25).

Творячи подобу людині, біблійний бог створює, знову ж таки із землі, звірів та птахів і тільки потім помічає, що воно щось не те є, не дуже подібне до Адама. Вичерпавши свій творчий потенціал творення просто із землі, біблійний бог «всезнаючий, всемогутній» творить Адамові в поміч жінку з його ж власного ребра. При цьому він «творець всього сущого» навіть не здогадується, що тим самим він підштовхує розвиток подій у небажаному для нього напрямку ?! Маючи обмежені можливості передбачення, створивши чоловікові його протилежність - жінку, біблійний Бог і гадки не має, що цим самим він підводить його до забороненого дерева у райському саду.....Тут виникає запитання, якщо біблійний бог не всемогутній і не все знаючий, то може він і не є Богом, а просто хтось, хто вміє клонувати (вирощувати) з попереднього генетичного матеріалу. Тобто хтось на зразок сучасних генетиків...

Гармонійне співіснування двох протилежностей неможливе без знань про їх взаємодію. Замість того, щоб самому дати ці знання першим людям на землі біблійний бог, всемогутній і всезнаючий, без якого «волос з голови не падає», допускає до людей першим учителем змія (мабуть з того часу змій вважається символом мудрості). Спростовуючи застереження Бога про смертельну небезпеку вживання плодів з дерева Пізнання Добра і Зла (до-речи звідки цим першим людям знати, що таке смерть і чим вона страшна), «сказав змій: «Умерти - не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього виїсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючі добро і зло» (Буття, Гл.З, ст.4.5)

Відомо, що відбувалося далі: «і побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, - і він з'їв. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі» (Буття, гл.З, ст. 6,7)

Гніву біблійного Бога не було меж. Першим був проклятий змій: «... сказав Господь Бог: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш в усі дні свого життя».

Далі «милосердний і праведний» біблійний Бог мовить: І я покладу ворожнечу між тобою і між жінкою, між насінням твоїм і насінням її.

Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту». До жінки промовив: «Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, - а він буде панувати над тобою». І до Адама сказав він: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи «Від нього не їж», - проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, - і до пороху вернешся» (Буття, Гл. З, ст.14-19).

Але цього Богові було ще замало, «і сказав Господь Бог: «Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро і зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, - і не жив повік віку"...! вигнав Господь Бог Адама, а на схід від едемського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя" (Буття, Гл.З, ст.22,24).

Отже, біблійний бог, наповнений «милістю і праведністю» своєю - прокляв усіх: і животину, і чоловіка і жінку та навіть нічим не повинні землі дісталось... Цікаво, а коли ваша дитина щось не послухалась і зробила не добре, то ви її одразу проклинаєте на все життя та проганяєте, чи посварили і прощаєте? Коли прощаєте, то напевно ви милосердніше і правидніше біблійного бога! Бо, знов ж таки, справжній Бог так ніколи не вчинить...

Ось так Біблія як ідеологічний, людиноненависницький твір закладає безрадісну програму розвитку людства, як кару за прагнення до знань. І треба справедливо зазначити, що саме ця програма успішно втілюється в життя в християнському світі. Відмінні чоловіча та жіноча сутності виступають не як дві складові одного цілого, що доповнюють і гармонізують одна одну, але щоразу протиставляються одна одній, вивершуючи чоловіка та принижуючи жінку. Ні слова про безсмертну душу, але безапеляційний вирок : «...ти порох і до пороху вернешся». Цим самим було започатковано принцип: «Живемо тільки раз, бери від життя все, що можеш; після нас - хоч потоп». Тому більшість людей сьогодні живе як паразити - знищуючи землю..

Та біблійному богові всього цього замало, і він породжує розбрат, проявивши при цьому ще й неабияку прихильність до кровожерства. "І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: «Набула чоловіка від Господа». А далі вона породила брата йому Авеля. І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник. І сталось по деяким часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, - він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось. І сказав Бог Каїнові: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. Ідо тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати». І говорив

Каїн до Авеля, брата свого. І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, - і вбив його» (Буття, Гл.4, ст.1-8).

Зазначимо, що «похилити обличчя» за святим письмом означає «не бути прощеним, посумніти» в той час, як «підняти обличчя» - означає «бути прощеним». Ніде не сказано, що Каїн, «набутий від Господа», скоїв якийсь гріх чи то несумлінно працював у полі.

Можна тільки припустити, що землеробство не було богоугодною справою. Напевно тому, що біблійний бог не був прихильником вегетаріанства, його більш тішило криваве жертвоприношення Авеля. Тобто створювати животину необхідно було лише для її поїдання...?! Чи то може у біблійного бога постійна непереборна жага до проклять і так чи інакше треба знаходити для них когось? Ми ж бачимо до якої великої кривди відкриває шлях будь-яка несправедливість Всемогутнього.

Біблійний бог одноосібно виступає як творець, він відокремлений від своїх створінь, вони не поєднані з ним, тобто він сам несе відповідальність за все, що відбувається, і не зрозуміло, чого ця досконала і всемогутня особа гнівається на свої творіння.

З одного боку, жалюгідним виглядає і перший чоловік, що перекладає відповідальність на жінку свою («Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, - і я їв»), жінка - на змія («Змій спокусив мене, - і я їла»). З іншого боку, сумніви викликає досконалість біблійного творця, що тільки-но вдихнув життя в перших людей.

Маємо картину суцільного болю і страждань. Людина, як така, виступає не творцем, а божим рабом у прямому значенні цього слова, за сучасними уявленнями - біороботом. Якби все людство розвивалось за програмою біблійного бога, то від людей не залишилося б уже й сліду на землі, власне кажучи деградація людства тут закладена вже під час творення, в самому зародкові. Отже, мислячій людині є над чим замислитись.

На щастя наші слав'янські предки за тисячі років до написання біблії вже мали цілісне уявлення про Всесвіт, ототожнюючи його з Родом Всевишнім. «Усе Родом об'єднане і в Роді перебуває, Боги пришли з Роду і Родом утримані є, а люди - суть рід Божеський в Яві. Тож живіть родами, славлячи Праотців», - говорять карби відичної мудрості Предків.

Всевишній Род існує вічно у безмежному просторі і часі, в проявленому (Род-Рожанич) та не проявленому (Див) стані. Розгортання проявленого світу (Рода-Рожанича) супроводжується зменшенням не проявленого (Дива). Доба

Рода-Рожанича (період розвитку проявленого світу) триває 4 320 000 000 земних років, після чого Рід-Рожанич стискається, а Див відповідно збільшується, та за мить знову починається нова Доба Рода-Рожанича.

На початку Доби Рода-Рожанича він проявляється чоловічим першопроявом як Сварог, який безпосередньо творить світ, та жіночим першопроявом як Лада, яка народжує і ладує світ, будучі із Сварогом єдиним цілим. «Через Сварога і Ладу відбувається подальше творення Небесного Роду (світу Рідних Богів) і земного роду (світу Людей). Не можна і помислити того, що Сварог і Лада у якійсь мірі не рівні Роду Всевишньому, наприклад, що у них інше єство, ніж у Вседержителя, або вони менш досконалі Особи. Сварог і Лада - це сам Род Всевишній у своїй єдності і протилежності. Разом вони є Всесвятою Трійцею Рідної Православної Віри» (Б.Миколаїв. Відичне Православ'я: наш шлях до Бога. Київ, 7514р.)

Кожного разу, на початку доби Рода-Рожанича «Всевишній, віддаючи частину свого тіла, через Сварога та Ладу дарує життя різним своїм проявам, у тому числі і людині, яка на Землі є найдосконалішою та найбільш розвиненою істотою... За родовими переказами народ Русинів (українців-русичів) від народження Світу час від часу перероджується, вдосконалюючи свою суть.

Найдавнішими Прародителями, яких ми пам'ятаємо, є Мати Сва та Ладобог, що втілились у Яві Славунею та її мужем Богу миром. Отцем же всіх Славяно-Оріїв є Сокіл-Род - Свідомість Бога.птах-носійнайвищоїсутностіРода Всевишнього. Від імені Сокола-Рода наші Праотці звали себе Соколами-Сколотами-Склавинами-Слов'янами -соколиним родом. Особливо шанували його наші воїни-козаки. Тому й у піснях наших є тисячі прикладів ототожнення нас із цим птахом. Рід земний є втіленням Роду Небесного в Яві. Ми - пряме продовження наших Рідних Богів. Вшановуємо і славимо їх, як Великих Родичів, бо вони є нам такими по крові (від Славуні і Богу мира), по духу (від Сокола Рода), душею од Рода Всевишнього» (Б.Миколаїв, Відичне Православ'я: наш шлях до Бога. Київ, 7514р.)

Маємо щастя жити на Землі-Ненці, якою Макоша опікується, обігріті Сонечком ясним, в якому Дажбог-дідо наш проявлений, тож лад навколо себе творячи, слухаймо настанов Сварога нашого: «Як мої творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви - сини Творця, і поводьтесь як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбо буде Отець Ваш. Того мусите слухатись, і той Вам скаже, що маєте діяти; і як мовить, так і творіть» (Велесова Книга, Д.25).

Мирослав БЕРЕЗЕНЬ