Триглав

Рідновірство сьогодні – єдине та багатопроявне

Похвально, що рідновіри багато уваги приділяють самопізнанню та вболівають за подальшу долю своїх етносів, що сформувалися на слов’янській основі. В цьому я переконавсь ще на початку 90-х років минулого сторіччя, коли як голова осередку проповідників рідновірства об’їздив майже всю Україну. А сьогодні настав час порозуміння і єдності.

 

Уболівальники за громадську справу охоче приєднувалися до рідновірських громад, беручи на себе певні обов’язки в їхній діяльності. Крім Києва (він був, є й назавжди залишиться «матір’ю (столицею) городів руських»), активністю відзначалися громади Харкова, Львова, Запоріжжя, Дніпропетровська, Луцька та Одеси. Крім особистих зустрічей із зацікавленими людьми, я одержував багато листів із запитаннями та пропозиціями відносно корегування діяльності громад.


uploads/news/153/ridnovira.jpg

На фото: Недільне православлення на Старокиївській горі. Київська громада «Покон Рода» Родового Вогнища РПВ.


У зв’язку з цим при допомозі київських побратимів мені вдалося підготувати і провести установчий з’їзд рідновірів України. Він показав, що серед рідновірів нема спільного погляду на шлях, яким мають далі рухатись слов’янські етноси взагалі, а українство зокрема. Справа в тому, що одні орієнтувалися на погляди зачинателя рідновірського руху професора Володимира Шаяна, а інші дотримувалися думки його учня Лева Силенка, який обрав собі інший шлях, повністю порвавши зв’язки зі своїм учителем. Як показали подальші події та нинішній стан у рідновірстві, який може задовільняти лише противників рідновірства, помилявся таки Л.Силенко, розглядаючи українство як постійне єдине ціле.

Не скажу, що конкретно визначитись було легко мені особисто. Тому і зі своїми порадами я був дуже обережним. Наприклад, до мене якось надійшло листове прохання допомогти уладнати розкол в громаді Полтави, де знову ж одні вважали себе послідовниками В.Шаяна, інші – Л.Силенка. З цього приводу я побував у полтавців і порадив їм не витрачати своїх зусиль на сварки, не нав’язувати своєї думки одне одному, а кожному діяти самостійно, створивши ще одну громаду, а час розсудить, хто правий. Моя порада не тільки припинила сварки, а й пришвидшила чисельне зростання обох громад.

Подібне траплялося і в інших громадах. Бувало й по іншому. В Києві особливо плідно працювала посестра Зореслава Лозко, котра зуміла талановито згуртувати своїх однодумців. Ця громада не потребувала нічиїх порад, самостійно торуючи свій шлях до успіху. Тому я ні разу не відвідував цю громаду, хоч якось посестра Зореслава надіслала мені письмове запрошення. Утримався, бо у неї з’явилися, навіть, заздрісники, яких я мусив стримувати від неподобств, радячи їм з посестри Зореслави брати приклад.

Тепер в Україні діє кілька рідновірських об’єднань, з яких найплідніше виявили себе прихильники верховного волхва Володимира Куровського, а з ним також талановито священнодіє волхв Богумир Миколаїв. А найгірші справи у рунвірівців. Це можна було передбачити. З цього приводу я особисто надсилав листи Л.Силенкові. З його оточення мені відповіли: «Ми чужих поглядів не пропагуємо». А йшлося ж не про чуже, а про наше спільне для всіх в Україні сущих! Було явно видно, що Л.Силенко керується не впевненістю, а самовпевненістю. Через це я свою думку відверто висловив і одному з членів керівного центру рунвірівців в Україні, лікарю за фахом. Прочитавши листа – відповідь силенківців мені, - побратим відповів одним словом: «Маразм».

Розумію, ці мої свідчення послідовникам Л.Силенка не сподобаються. Але я пригадую і неприємні для нас усіх речі не для осуду, а як повчальні факти для роздумів і накреслення більш надійнішого шляху в напрямку до успіху. Нам конче необхідні дискусії. Але не сварки, а тим більше – ворожнеча, породжувана зазнайством.

Так, добру справу здійснили рунвірівці, спорудивши храм-музей Л.Силенка в його рідному селі. Досить об’ємна книга Л.Силенка «Мага віра» добре послужила і ще послужить рідновірському рухові не лише в Україні. Однак «духовна дочка» Л.Силенка Тетяна Лисенко разом з його національними ідеями успадкувала і самовпевненість «батька», що стало причиною не зовсім пристойного його відходу із земного життя. Через це серед рунвірівців з’явилися і так звані силенкіяни, що не сприяє, а заважає єдності рунвірівського руху, не кажучи вже про рідновірів узагалі.

Врешті, право кожного обирати собі свій власний життєвий шлях та сповідувати свої чи чиїсь погляди на наш далеко не однозначний світ. Пригадую одного з найактивніших та досить здібних рунвірівців, киянина Богдана Островського. Добре, що він очолив одну з київських громад. Однак навіщо він її ізолює від інших? Щоб і себе проголосити «пророком»? Дорогий побратиме Богдане, помилка Л.Силенка має стати уроком для нас усіх.

Подібних фактів у рідновірському русі надибуємо ще чимало, хоч він таки шириться, мужніє. Вже маємо свою пресу, літературу і, навіть, навчальні заклади. Віддача від них буде вагомішою, якщо ми всі сприятимемо їхній дієвості своєю особистою допомогою, в тому числі й фінансовою. Якщо ж лише скористаємось їхніми послугами, а не сприяємо їх ширенню та вдосконаленню, нас застій засмокче, як необережного чи самовпевненого болотна трясовина. Тому маємо ретельно аналізувати свої недоліки, шукати нові способи і засоби для зростання свого впливу на суспільні процеси.

Без взаємодії не тільки громад, а й об’єднань цього не вдасться зробити. Згадаймо українську толоку при допомозі погорільцям. А хіба ми захищені від повсюдного нищення наших символів? Без способів для порозуміння та самозахисту подальший успішних рух вперед неможливий.

На сьогодні жодне з рідновірських об’єднань самостійно не спроможне, скажімо, провести будь-яку масову всеукраїнську акцію через свою недостатньо чисельність і фінансову неспроможність. У випадку ж координації дій усіх об’єднань це цілком можливо і необхідно для самовираження.

Всі ми, рідновіри, визнаємо Триглав у складі Прави, Яви та Нави. Бажано зрозуміти, що на державному рівні – це Тризуб. У християн – Трійця. Добре, що вже почалося усвідомлення Триглава у вигляді руси-русичі-русини та русини-українці-козаки. Етап руси-русичі-русини вже усіма нами пройдений. Тепер ми в періоді русини-українці-козаки. Для прояву себе найкращі умови в українців. Подібні й у козаків. Найважче русинам, через що я особисто їм співчуваю найбільше. Якщо помиляюся, готовий вислухати і зважити на слушну думку та брати участь у пошуку розв’язки, придатної для всіх. Тоді ми станемо справжніми сповідниками сакрального Триглава, без якого знову потрапимо в духовну, а потім і матеріальну пастку.

Володимир Лещенко, русинський старійшина-рідновір

 


Сайт: Триглав
Автор: admin
Ссилка: http://gazeta.triglav.pro/index.php?module=news&do=more&id=153